Як українці закликали долю: традиції та прикмети на день Святої Катерини

Хоча християнство прийшло на наші землі ще тисячоліття тому, у народних традиціях збереглися численні язичницькі вірування, прикмети та забобони. Ними «обросло» кожне християнське свято. Не виняток і День святої великомучениці Катерини, що відзначається 24 листопада.

День великомучениці Катерини – це свято жіночої долі, час, коли кожна дівчина та жінка могла звернутися до вищих сил із проханнями про щастя, кохання, злагоду та добробут у домі. Свято Катерини припадає на період передріздвяних ворожінь. Хоча такі дійства ніколи не схвалювалися церквою, українські дівчата дуже полюбляли ворожити, тому не відмовляли собі в цьому задоволенні попри осуд православних священнослужителів.

Затишна оселя, тепла компанія, трохи містики…

Із приходом Катерини зазвичай вже починалися морози. Старі люди говорили:

• «На святу Катерину ховайся під перину».
• «Як Катерина у воді, то Різдво по льоді»;
• «Як на Катерину холодно, то буде голодно».

У хатах було тепло та затишно. Самотні жінки у цей час влаштовували вечорниці та досвітки. Весільний сезон вже закінчився (він тривав до Пилипівки – 14 листопада). Дівчат, що не вийшли заміж, турбувало питання влаштування своєї долі в наступному році. Вечорниці на Введення, Катерини та Андрія, окрім веселощів, були присвячені ворожінню.

Не обходилося без певної нотки містики. Бо в цей період, напередодні зимового сонцестояння, за уявленнями наших пращурів, активізується різна нечисть і всі сили природи приходять у рух. Отож, вийти на вулицю було трохи лячно…

« – Доле! Ходи до нас вечеряти!»

Кульмінацією ворожінь на Катерини були заклики до Долі. Увечері дівчата «кликали Долю». Для цього варили пшоняну кашу, а коли сутеніло, загортали горщик з кашею у новий вишитий рушник та виходили до воріт «кликати Долю» (« – Доле! Ходи до нас вечеряти!»). Якщо в цей момент заспіває півень, то «Доля обізвалася», якщо ні – «Доля оглухла» й не чує заклику.

Практично кожна незаміжня дівчина на Катерини вранці, ще до схід сонця, йшла в садок та зрізала вишневу гілку. У хаті ту гілку дівчина ставила у воду й чекала свята Меланки (13 січня). Якщо до Меланки вишня зацвіте – добрий знак, бо й доля дівоча буде «цвісти». Засохне гілочка без цвіту – тривожна прикмета. Долю дівчата передусім пов’язували зі шлюбом.

Вірили в Долю не тільки дівчата, але й парубки. Напередодні Катерини вони постували, щоб Бог послав їм добру жінку.

…І обов’язково свічка до ікони святої Катерини

Ворожінь на Катерини було досить багато. Приміром, дівчата ходили по селу попід хатами «слухати». Якщо в хаті при розмові, або на дитину, або на когось іншого скажуть: «сядь», то та дівка, що це підслухає, не вийде цього року заміж, а коли скажуть в хаті: «йди», «біжи» – то вийде.

Також у ніч на Катерини клали під подушку листочки різних дерев, на які загадували імена знайомих хлопців. Яблуневий листочок при цьому означав, що дівчина ще змушена буде цього року посидіти в дівках. Вдосвіта дівчина просила найменшого хлопчика в родині витягти листочок. Так вона отримувала від Долі натяк на майбутнього судженого.

А поряд з цими зовсім не християнськими звичаями на Катерини вважалось за потрібне молитися. Не дозволялося займатися важкою працею та рукоділлям. Збираючись на вечорниці, молодь вечеряла, гомоніла, але не танцювала, бо шанувала піст. Старші жінки радили дівчатам на Катерини сходити до церкви, помолитися та поставити свічку перед іконою цієї великомучениці.

То прийде чи не прийде Доля, якщо її покликати?… Цікаво.

Підготувала Анна Літвінчук