Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

Злети й падіння талановитого Левка Боровиковського

Упродовж свого творчого життя Левко Боровиковський написав понад 250 байок, 24 балади і думи, в основі яких – народні оповідання, а також зробив цілу низку перекладів і авторських переспівів творів Горація, Адама Міцкевича та інших поетів.

Левко Іванович Боровиковський народився у селі Мелюшках Хорольського повіту на Полтавщині, в сім’ї дрібного поміщика зі старовинним козацьким корінням. Родина була дуже талановита. Приміром, дід майбутнього поета, Лука Боровик, був миргородським іконописцем та музикантом. Батько був художником, а дядько – відомим портретистом. Тож вуличне прізвисько Боровиковських було – Маляренки, а куток, де вони мешкали, селяни називали Маляренківщиною.

Читати та писати навчився вдома, потім навчався в місцевому повітовому училищі та Полтавській гімназії. Саме там хлопець захопився літературою. Родина підтримала його поклик і у 1826-му Левко став студентом Харківського інституту, вступивши на філологічний факультет.

Він старанно вивчав латину, французьку та польську мови, а також історію і географію. В цей період Левко Боровиковський познайомився з Петром Гулаком-Артемовським. Саме він запропонував Левку Івановичу почати збирати український фольклор та підготувати український етнографічний словник.

Відтоді при кожній мандрівці, зустрічі з людьми молодий письменник старанно записував народні перекази, повір’я, забобони, поради лікування хвороб.

Недаремно нині його називають «першопрохідцем» в україністиці як етнографа, літератора, письменника та лексикографа. Завдяки його невтомній праці нині ми знаємо про літературну пісню, романтичну баладу, ліричну елегію та авторську байку.

На жаль, єдиною книгою, що вийшла за життя Боровиковського, була збірка «Байки і прибаютки», видана Амвросієм Метлинським у Києві 1852 p. Далі його творчість пішла на спад. Невдовзі Левко Боровиковський дізнався про хворобу – психічне захворювання, і це ще більше вплинуло на його подальшу творчість. Розчарований долею, повернувся поет до рідного села Мелюшки, оселився у батьковій садибі. Там він жив своє тихе селянське життя самітником , відійшовши у небуття 26 грудня 1889 року.

Але варто пам’ятати, що він був першим українським поетом, котрий полишив бурлескну манеру і став одним із перших українських романтиків, розвиваючи в нашій літературі цей європейський напрям.

Оксана Несененко