Великий сходознавець Павло Ріттер
17 квітня 1872 року народився Павло Ріттер – сходознавець, що відкрив Україні індійську культуру, історію та філософію. Саме він переклав давньоіндійські твори із мов оригіналу – Ріґведи, Атхарваведи, Катха-упанішади, “Магабгарати”, “Рамаяни”. Був першим перекладачем твору індійського автора VI ст. Дандіна “Пригоди десяти юнаків”. Був автором близько вісімдесяти статей в “Енциклопедичному словнику Гранат”.
У всіх країнах таких вчених цінували на вагу золота. Але в Радянському Союзі їх безжально знищували – спочатку морально, а потім фізично. Павло Григорович народився в родині обрусілих німців. Належав до родини Миколи Івановича Ріттера, та був онуком німця Карла Ріттера, що прийняв православ’я та керував маєтком Олени Кочубей.
У 1894 р. Павло закінчив університет і його залишили на кафедрі порівняльного мовознавства. Після Харківського університету (1894) студіював у Берліні санскрит і порівняльне мовознавство. Поїхав на стажування за кордон, прослухав у Берлінському університеті курси відомих професорів: І. Шмидта, А.Вебера К. Гельнера. У Німеччині Ріттер захопився вивченням роману індійського письменника VI століття Дандіна «Пригоди десяти юнаків» (вчений став одним з перших перекладачів цього роману).
Після повернення з Німеччини Павло Ріттер із січня 1897 р. став викладати італійську мову у Харківському університеті. 1899 р. він склав екзамен на ступінь магістра та став приват-доцентом кафедри порівняльного мовознавства, де читав курси з санскриту, історії індійської літератури та ін., а з 1905 р. — очолював цю кафедру. З 1906 р. викладав також на Вищих жіночих курсах. Після 1917 р. Ріттер продовжував працювати доцентом у Харківському університеті, а після його розформування — в Академії теоретичних знань та ХІНО, де йому було у 1921 р. присвоєно звання професора. У 1925 р. університет присвоїв Ріттеру звання доктора літератури honoris causa. Він викладав порівняльну граматику індоєвропейських мов, з 1925 р. керував науково-дослідною кафедрою мовознавства.
У 1926 р. Ріттер став одним із співзасновників та активних діячів Всеукраїнської асоціації сходознавців (ВУНАС), очолив історико-етнологічну секцію товариства, був членом редколегії «Бюлетеня ВУНАС», журналу «Східний світ» (пізніше — «Червоний схід»). Тоді ж він стає директором трирічних курсів східних мов, що почали працювати у Харкові.
Продовжуючи вивчати класичну індійську літературу, перекладає також твори Р. Таґора, Бгартргарі, Ріґ-Веди, робить український переклад елегії Калідаси «Хмара-вістун», готує велику антологію давньоіндійської літератури в перекладі українською.
Після 1929 р. політичні репресії торкнулися й праці ВУНАС, яку критикували за пропаганду буржуазних методів і напрямків сходознавства. 1930 р. організацію було ліквідовано, а замість неї створено у Києві Інститут мовознавства з філіалом у Харкові. Ріттер мав стати керівником цього філіалу. Але вже 1932 р. його звільнили з посади, бо в той час розгорнулася нова хвиля репресій проти сходознавців, яких звинувачено у шпигунській діяльності. Через тяжку хворобу та постійний стрес Ріттер майже повністю втратив зір.
1936 р. тяжкохворий і майже сліпий вчений, який ще працював на філологічному факультеті Харківського університету, вийшов на пенсію. Певний час він ще читав курс романської філології невеликій групі студентів в себе вдома, але невдовзі і ці зайняття припинилися.
Не зважаючи на хворобу, 1938 р. він був заарештований і помер у лікарні у квітні 1939 р., не дочекавшись закінчення слідства.
Наукова діяльність Ріттера була присвячена перекладу і коментуванню творів санскритської літератури. Діяльність Павла Григоровича — вагома й багатопланова: наукова, педагогічна, публіцистична, дослідницька, громадська робота. Повертаймо в пам’ять історію видатних!
Автор Оксана Несененко
