У кадрі – чарівник анілінового стріт-фото
Однозначної періодизації вуличної фотографії на даний момент не існує, в літературі зустрічаються імена окремих фотографів, які знімали на стику XIX і XX років. Виявляється, наразі в Україні львів’янин Михайло Французов створює не просто стріт-фото, а такий надприродний жанр як анілінові вуличні світлини. Побачити і відчути його стиль можна було на виставці «Indigoterra» (тобто, «Земля індиго»), що була представлена в київській галереї ART 14.
Сучасна експозиція складалась з різних серій робіт 2017 року після тривалої перерви автора, таких як «Туман» «Львів» «Озеро» та інших. Більшість світлин чорно-білі, але з домішками яскравих барв.
« Такі світлини раніше називались аніліновими фото. Коли художники не мали можливості друкувати кольорову фотографію, то вони поверху домальовували на чорно-білій потрібні кольори. Таким чином розставляли акценти, от і Михайло також домальовує, але на фотошопі.»- розповідає представник галереї Арт 14 Сергій Виток.
Роботи Французова складаються з кількох шарів. Один — це дійсність, інший — нелюдський вимір, створений штучно, як і «хімічний» колір, що накладається на реальне зображення. Виходить так званий сюрреалізм, як авторське сприйняття світу.
Саме слово «анілін» походить від назви фарби, яка з’явилась у 19 сторіччі і використовувалась як барвник для одягу. Ще у «вікторіанську епоху», молоді дами вимагали від фарб не скромності, а яскравості і блиску. Саме такі кольори використовує Михайло як контраст на чорно-білих світлинах. Десь вони нам здаються кричущими, а от в минулій епосі весь світ захлинався від захвату з винаходом таких вогнистих барвників.
Ім’я Михайла Французова в мистецькому контексті Львова асоціюється з жанром так званої «неофіційної фотографії» 1980-х, яка була одним з варіантів протистояння штампам офіційної радянської фотоестетики, та в історико-культурологічному контексті тусовки неформалів «кола Аксініна».
Саме для цього фотографа велику цінність має зерно плівки. Певний час відмовлявся від цифрової фотографії, бо там цього немає, але наразі використовує саме її. За словами Сергія Витока, освіта Французова відіграла важливу роль у побудові кадрів: « Михайло навчався в Карпенка – Карого на кінооператора. Це відіграло помітну роль, адже його фотографія зовсім нестандартна, наче її виконує не фотограф, а художник».
Фотографує Михайло в кольорі, а потім вирішує бути їй чорно-білою, кольоровою чи з аніліновими домішками. Домальовані яскраві вуста на жінці, рожевий дитячий візочок, червоний рятувальний жилет на маленькій дівчинці або ж яскрава помаранчева маршрутка серед сірої реальності. Погодьтесь, все це та багато іншого виглядає дуже не звично для ока і привертає увагу. Окрім цього є й кольорові фото, на яких дівчатка бігають по берегу річки. І саме ця серія взагалі виглядає як живопис.
Такий андеграундний жанр підкреслює контраст між природнім і штучним. Це не просто хімічний колір, а можливість поринути у зовсім інший світ. Сама назва «Indigoterra», що у перекладі з італійської «Земля індиго», розповідає нам про незвичних дітей, які асоціюються у нас з високим інтелектом та телепатичними здібностями.
Подивитися роботи «вже не того» (не аналогового, а цифрового) Французова та переконатися, чи справді його світлини тепер нагадують живопис, можна було до 3 грудня цього року.
Автор тексту та фото: Катерина Литвиненко
