Світло й тінь: доля Василя Стуса й Медведчук

6 січня 1938 року народився Василь Стус в Гайсинському районі на Вінничині.

Минуло вже майже 40 років від загибелі видатного українського поета Василя Стуса, який все життя боровся за українську культуру, який хотів, щоб українська творчість продовжувала існувати попри всі заборони. Його життя забрав тоталітарний режим, який не тільки перешкоджав творчості українських митців, але й робив усе задля того, щоб ці особистості якнайшвидше пішли з життя. Радянська влада заарештовувала невинних письменників, відправляла їх у заслання та знущалася над ними, позбавляючи їх можливості жити вільно та контролюючи кожен їхній крок. Василь Стус був одним із тих поетів, чиє життя було повністю зруйноване радянською владою: письменник не мав права ні на що, навіть на захист у суді. Йому призначили недосвідченого випускника юридичного факультету Віктора Медведчука, який хотів вислужитись.

Усе своє життя Василь Стус виступав за розвиток та збереження української культури, написав чимало дивовижних творів, але, на жаль, велика кількість була знищена тоталітарним режимом, поет також був представником українського дисидентського руху.

У 1965 р. в Києві відбулася прем’єра фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків». Під час показу Василь Стус взяв участь в акції протесту, він разом з однодумцями виступив проти арештів української інтелігенції. Саме з цього епізоду життя розпочалося переслідування відомого поета та контролювання його творчості. Василь Стус виступав із критичною оцінкою тогочасного режиму, що й стало причиною його першого арешту у 1972 р. Письменник буз засуджений та відправлений у заслання, де він звернувся до Верховної Ради СРСР з відмовою від радянського громадянства:
«…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».

Через 7 років Василь Стус повернувся до Києва, але, на жаль, не зміг насолодитися спокійним життя разом із родиною: вже через рік радянська влада визнала поета рецидивістом та наказала заарештувати його.
На цьому етапі життя у Василя Стуса і відбулося знайомство з Віктором Медведчуком, який був адвокатом відомого поета та мав захищати його інтереси в суді. Цікаво, що Віктор Медведчук був призначений державою, яка категорично виступала проти діяльності Василя Стуса, та в інтересах якої було засудження відомого поета на тривалий термін.

Василя Стуса звинувачували в антирадянській пропаганді. Віктор Медведчук не доклав жодних зусиль, щоб визволити поета чи пом’якшити звинувачення з боку влади.

Видатний письменник, громадський діяч, а також друг Стуса Євген Сверстюк згадує:
«Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».

Дружина Василя Стуса також згадувала про «діяльність» адвоката свого чоловіка, вона стверджувала «що Медведчук навіть не ознайомлювався з кримінальною справою та не подавав такого клопотання — на цій стадії справу вивчала інший адвокат».

Ці дані є свідченням того, що адвокат, призначений радянською владою, був спеціально використаною фігурою задля засудження українського поета.

Віктор Медведчук під час судового процесу виголошував промову на захист підсудного та наголосив «всі злочини Стуса заслуговують покарання». Він визнав провину свого підзахисного, порушивши адвокатську етику.

Віктор Медведчук намагався докласти багато зусиль, аби книга Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» була під забороною, політик розумів, що деталі судового процесу, про які йлеться, розкажуть людям правду.

Все життя Віктор Медведчук був прорадянським та проросійським політиком, який негативно ставився до всього українського, натомість продовжував жити в Україні, але, на щастя, уже тут не живе.

Гідне життя Василя Стуса і нікчемна прислужливість його «адвоката» – це як чорне і біле, як небо і земля, як світло і тінь.

Василь Стус був людиною, сильною духом, він ніколи й нічого не боявся. І тому українці завжди будуть його пам’ятати.

Пам’ятатимуть і Медведчука, який 40 років тому фактично прирік на смерть цю талановиту й незламну людину. Але це вже інша пам’ять.

Вікторія Садкєєва,
студентка Інституту журналістики Університету Грінченка