УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС: ЩО ПРОПОНУЮТЬ ЗМІНИТИ І ЧИМ ЦЕ ЗУМОВЛЕНО

Тетяна Видайчук – доцент кафедри української мови Інституту філології Університету Грінченка. Українська мова – предмет її професійної діяльності. Каже, що обрала колись цю професію, аби бути осторонь політики, але, як часто буває у житті, політика й тут її наздогнала. Бо питання правопису, подальшого розвитку мови у передвиборчий період, як не крути, питання політичне.
Реформуванням правопису опікується спеціально створена Правописна комісія, до якої увійшли знані філологи та перекладачі, і яка розпочала свою діяльність ще у 2015 році. І ось у червні цього року Проект нового українського правопису було оприлюднено. Він одразу викликав дискусії і серед філологів-мовознавців, і серед пересічних користувачів мовою. Тож ми й обговорюємо з пані Тетяною всі «реперні місцини» цієї проблематики.

– Оцей законопроєкт (проєкт же тепер пропонується новим правописом, не проект?), як Ви вважаєте, наскільки він на часі саме зараз? Бо питання дискусійне. Одні кажуть, що це спеціально вкидається в суспільство, аби відволікти його від наявних економічних негараздів, інші кажуть: ми вже давно повинні були цим зайнятися.

– Насправді ситуація така: Україна 27 років незалежна, але при тому не має українського правопису. Чинний правопис – радянізований і русифікований. Він повністю нівелює типологічні особливості української мови і зводить її до окремих спорадичних відмінностей від російської.

– Про які саме спорадичні відмінності йдеться?

– Справа в тому, що цей правопис набув чинності ще у вересні 1933 року. І, власне, попередній український правопис 1928 року був засуджений як націоналістичний і такий, що штучно віддаляв українську мову від російської. А в умовах радянського часу треба було підлаштуватися під мову старшого брата.
Оскільки зараз Україна – незалежна й реформи відбуваються в різних сферах, актуальним є й питання правопису, який би відображав еволюцію української мови від найдавніших часів до сучасності. Природну еволюцію української мови власне як однієї зі слов’янських мов, а не фіксував певні відмінності від російської.

– А які саме зміни пропонуються? Я бачила в соцмережах кампанію щодо підтримки запровадження фемінітивів, і, власне, мені вона теж імпонує. Адже роль жінки в нашому суспільстві змінилась, вона займає рівноправну нішу і мова має це констатувати.

– Мені б не хотілося детально аналізувати нововведення чи повернення певних правил та форм. Ця дискусія, ця тема потребує професійної аудиторії й професійного кола тих, хто буде брати участь в обговоренні. Ми коли приходимо до лікаря чи фармацевта – не питаємо про процес виготовлення пігулок. Ми довіряємо лікарю й фармацевту й не дискутуємо з питань виготовлення. Ми просто їх купуємо й далі вживаємо за рецептом. І я глибоко переконана, що в цій ситуації ми маємо довіритись професіоналам. Скажу так, що в професійному колі ми ці питання обговорювали, побажання й певні застереження ми висловлювали Комісії в спеціальних листах.

– Але тут, пані Тетяно, багато хто готовий з вами посперечатись на предмет готовності сприйняття як ліків. Оскільки мовою розмовляє кожна людина і мова – глибинна річ, ідентифікація особистості, така собі, як кажуть, ДНК…

– Але це лише проект, не пігулка. Це не остаточний варіант оприлюднений і стоїть на обговоренні. Поки ще до правописної Комісії надходять зауваження, пропозиції, побажання, застереження, негативні й позитивні реакції. 15 вересня комісія розпочне офіційну дискусію, можливо, тоді буде правильно поговорити про готовий продукт. Поки що це – проект, над яким треба попрацювати. І треба розуміти, що Комісія працювала в доволі складних умовах – економічних, політичних, соціальних, мовних.
Цей проект викликає дискусію і серед фахівців, і серед нефахівців. Хтось виступає прихильником повернення архаїзмів як питомих українських форм, хтось їх заперечує як застарілі. Хтось не може сприйняти варіантів у вживанні мовних одиниць, бо вони розхитують норму, а хтось переконаний, що варіативність демонструє багатство української мови. Хтось закидає, що у складній економічній ситуації треба буде перевидавати сам правопис, словники та підручники. Хтось переконаний, що зміна правопису на «більш український» викличе ще більше політичне напруження. Хтось, уболіваючи за рівень володіння мовою, прогнозує значно більшу кількість неграмотних. Хтось стверджує, що тепер російськомовним українцям буде ще важче вивчити українську.

– Наскільки актуальні саме зараз ці зміни? Згідно з дерегулятивними нормами, напередодні запровадження нововведень завжди прораховуються очікувані переваги й ризики. То які переваги в цих нововведеннях і які ризики?

– Думаю, перевага в тому, що правописна комісія працює з 2015 року. Перевага в тому, що вона запропонувала певні зміни до правопису й вони зараз обговорюються. Треба розуміти, що є реалії: 27 років Україна живе без українського правопису й є незалежною державою. Вже майже століття українці користуються русифікованим правописом. Це ставить під загрозу існування української мови. Тому дискутувати про ті нововведення можна, і добре, що ця дискусія почалася, що цей проект є. Я тільки переживаю за те, що проект розкритикують, науковців зацькують, а проблему, яка називається – український правопис – відкладуть до кращого політичного, економічного, суспільного чи власне лінгвістичного часу.

– Тобто в передвиборчий час ця тема може бути знівельована?

– Мені здається, що в будь-який час мова як засіб етнічної ідентифікації є явищем політичним, і дуже ефектним і ефективним політичним інструментом. А правопис, відповідно, як те, що фіксує мову, кодифікує мову – і тим більше. Тому які б не були часи – це питання завжди матиме ризики.

– Які найризикованіші моменти містить нинішній правопис?

– На мою думку, чинний правопис не фіксує багатьох унікальних особливостей української мови, що сформувалися упродовж її історичного розвитку.

– Це «и» замість «і»?

– Найбільш разючі риси, яких зараз не вистачає в правописі, на моє переконання, – відмінювання іменників жіночого роду за принципом твердої основи – радости, болести, горести, Руси. Це по-українськи правильно. Так само як правильно за законами української орфоепії – инший, индик. Так треба вимовляти, а писали ми, на жаль, по-російськи.

– Це залишилось в деяких діалектизмах.

– Діалектна вимова лежить в основі літературної мови. Тут все взаємопов’язано. Воно, звичайно, є розмовним і прийшло в літературну мову. А тепер пропонують його зафіксувати на письмі.

– Цікаво, що мовне відродження 1928 року, запровадження українського правопису збіглося тоді зі сплеском письменницької, поетичної творчості, перекладацької діяльності. Мова – про так зване «розстріляне відродження».

– Базою для нинішньої роботи з реформування правопису став всеукраїнський правопис 1928 року, що був укладений у Харкові під час українізації та уведений у дію Миколою Скрипником, наркомом освіти УСРР (тому отримав назву «скрипниківка»). Цей правопис узагальнював особливості української мови різних регіонів та відбивав природну еволюцію української мови від найдавніших часів до початку ХХ ст. Над його створенням працювали Агатангел Кримський, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий (вони, на жаль, разом із Миколою Скрипником поповнили когорту діячів «розстріляного відродження»). Цей правопис, фактично, кодифікував окремішність української мови як слов’янської. Тому й був визнаний націоналістичним, таким, що штучно віддаляє українську мову від російської. І був репресований, як і його автори.
Тому, можливо, люди, які народились в радянський час, скептично ставляться до тих «архаїчних» нововведень, до мовних явищ, які ще не реабілітовані у їхній мовній свідомості.

– Чи немає серед аргументів прихильників нового правопису такого, що й нинішня реформа може призвести до літературного сплеску?

– Звісно, ті, що працювали в 20-х роках минулого століття над правописом, були й митцями красного слова. Сплеск зараз? Не знаю.
Побачимо. Але тексти сучасної літератури демонструють таке різноманітне мовне багатство, що сучасний правопис не відіграє в тому жодної ролі. Й досі є видавництва, які мають за свою мовну політику правопис 28-го року. Тут паралель очевидна, тому що йдеться про творчість у галузі слова, але як її спрогнозувати?

– Повертаючись до 30 років, як здійснювався тоді наступ на мову?

– Як це відбувалося? У 1928 році в Харкові працювала правописна комісія. Тривалий час, кілька років, і запропонувала загальні правила. Вони були чинними до 1932 року. Правопис 28 року створювався в умовах тотальної українізації, українського відродження. З посиленням тоталітарної системи, утисками українців, у тому числі й Голодомором, прийшли репресії, пов’язані з мовою. Тому що мова була потужним ідентифікатором українців. І буквально 5 місяців знадобилось так званим мовознавцям «від науки», щоб запропонувати нові правила на основі «Правил произношения и пунктуации русского языка». Тому моментально вони були введені в дію, а видання й правила правопису 1928 року тавровані й заборонені як буржуазно-націоналістичні.

– Чому нинішні правописні зміни зазнають спротиву?

– Спротиву – не спротиву, але принципи демократії дозволяють висловлювати свої позиції і мовознавцям, прихильникам змін, і тим, хто стверджує, що ці зміни не на часі. Грає роль й економічна ситуація, бо потрібно перевидати сам правопис, підручники, словники. А це потребує певних коштів, яких і так не на все вистачає. Також російськомовні українці виступають, я думаю, не дуже за. Бо їм буде ще важче вивчити українську мову. Проти виступають і ті, хто ратує за культуру української мови, адже думають, що й так українці користувались недовершеною українською мовою, припускаючись помилок, а тепер таких неграмотних буде ще більше. Тобто тут ситуація така велика, ємна і чекати слушного часу – політичного, економічного, лінгвістичного – для запровадження правопису важко. Його, мабуть, ніколи не буде. Просто потрібне вольове політичне рішення.

Принаймні цей законопроект – перші кроки мовної політики. Може, не зовсім продуманої на результат, але політики ДО українського Правопису.
– Можливо, є в ньому найлегші компромісні рішення?

– Найпростіше, що мені сподобалось, чергування «у – в» на письмі. Написання «пів» з іменниками. Чітко прописані деякі знаки пунктуації, де раніше були різночитання. Але я б узагальнила так: є досить добре прописані правила, вони стосуються тих мовних явищ, які наявні давно. А є проблеми, які стосуються новітніх мовних явищ. Вони, на мою думку, потребують ще доопрацювання. І взагалі мені незрозумілими є поради: у деяких випадках правопис звіряйте за словником. А як має тоді укладатись словник і чим керуватиметься той, хто укладає словник?

– Ваш прогноз щодо ситуації з реформуванням українського правопису?
– Не впевнена, що найближчим часом побачимо абсолютно нову кардинальну редакцію українського правопису. Але те, що це питання порушується чи не вперше за часів незалежності – це вже великий плюс.

Інтерв’ю брала Тамара Куцай