Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

Неординарний письменник та найпалкіший агітатор Олесь Досвітній

20-ті роки ХХ століття – час небаченого духовного та культурного піднесення. Час створення високохудожніх філософських творів, літературних шедеврів, нові відкриття в живописі, музиці та театрі. Цей період справедливо можна було б назвати величним словом Відродження. А пізніше ще додати… Розстріляне.

Тисячі обдарованих митців піднімали державу з колін, навряд чи підозрюючи, що за свій талант та благородність доведеться платити життям. «Жертви сталінських репресій» – окрема когорта людей, нескінчений одноманітний список, де фігурує лише два варіанти: «вбито», або «зник без вісті».

До цього списку ввійшов і Олександр Федорович Скрипаль-Міщенко, який більш відомий світові за псевдонімом Олесь Досвітній. Не лише письменник, а ще й політик, він славиться не тільки своїми оригінальними творами, а ще й активною пропагандистсько-агітаційною діяльністю.

Народився митець у невеличкому повітовому містечку Вовча, нині його йменують Вовчанськ, що на Харківщині. Змалечку хлопчика привчили до працьовитості та самостійності, адже родина була не надто заможною, а, окрім цього, ще й багатодітною. На відміну від своїх однолітків, чотирирічну земську школу Олесь закінчив екстерном – за два роки і одразу ж почав працювати. Пізніше почав писати для місцевих видань та навіть для київської газети «Рада», вступив до Петербурзького університету. Проте на жодному з цих місць довго не затримувався. З університету виключили за участь у революційних гуртках та поширення нелегальної літератури, а з виданнями не склалося, бо дух боротьби за справедливість та підбурення до протестів фігурувало бодай чи не в кожному тексті хлопця.

На своєму життєвому шляху  Олесь не оминув і служби в армії. Тут він опинився на краю прірви. Військовий суд засудив хлопця до розстрілу, і знову стара історія – підбурювання солдат проти тодішнього владного устрою. Та смерть чекала Олеся не тут. Чоловік важким шляхом  через Киргизстан та Китай втікає до Сан-Франциско. Та неспокійно було Досвітньому ховатися за кордоном і вже після революції він повертається до України.

Після повернення не полишає політичної діяльності, та все ж більше й більше віддає себе літературі. Працює головним редактором видання «Більшовик» та докладає своїх зусиль до існування ще декількох українських видань. Майже одразу після повернення видає дві свої перші збірки. А далі починає нанизувати все нові й нові твори, як маленькі бусинки на ниточку молодої української радянської літератури. Олесь активно бере участь у літературно-художньому житті, стає учасником таких організацій як «Гарт», ВАПЛІТЕ, пізніше – членом Спілки радянських письменників.

Перші книжки оповідань Олеся Досвітнього — «Розкаяння» та «Чия віра краща» — вийшли ще 1920 року, а в 1924 – «Тюнгуй» (пізніша назва — «Чжунгожень»)

Упродовж 1920-х років він написав, окрім публіцистики, багато оповідань та повістей: «Алай» (1924), «Гюлле» (1926), «Нотатки мандрівника» (1929), «На плавнях», «Піймав», «Постаті», «Сірко» (1930), «На той бік» (1931), «Новели» (1932); романи — «Американці» (1925), «Хто» (1927), «Нас було троє» (1929), «Кварцит» (1932). Його твори було перекладено та видано російською, англійською, німецькою та іншими мовами.

Роки плідної роботи Досвітнього дали свої плоди – шкода лише, що вони виявилися зовсім не солодкими. 1933 року Олеся заарештовують в Харкові за підозрою у «приналежності до української контрреволюційної організації та спробах повалити Радянську владу».

Володимир Сосюра у «Третій роті» згадує: «І ще я пам’ятаю сонячний день, хвіртку двору будинку «Слова», біля якої стояли Досвітній і Епік. Я чимось був дуже обурений, а вони лагідно мене заспокоювали, казали, що все добре, а над ними, молодими, стрункими і красивими, смерть із тьми вже замахнулася своєю гострою і безпощадною косою… А, може, й знали, бо за ними вже ходили її тіні».

У ході слідства було «доведено», що Досвітній брав участь у терористичній діяльності та навіть проводив підготовку замаху на Постишева. Під тягарем моральних репресій та фізично непосильних допитів Досвітній визнав себе причетним. Ув’язнення зламало українського митця та борця за справедливість – він просив дати йому змогу довести відданість партії та Радянській владі. Важко судити, чи зрадив Досвітній своїм ідеалам через страх бути суворо покараним, чи просто вже не мав сил боротися далі. Та проте шансу Досвітній так і не отримав, і 1934 року судова трійка одноголосно підтримала «найвищу міру» – розстріл. Досвітнього було вбито.

Через двадцять років, за клопотанням дружини Олеся та за протестом прокурора, справу було закрито через відсутність складу злочину, а постанову про розстріл скасовано. Жодна з підозр та звинувачень доведена не була.

Маргарита Тімофєєнко, студентка 3 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка