Чому Цезар витісняє українські страви

Я ридаю! Цілий день спілкуюся з різними рестораторами Франківщини, з якими ще донедавна влаштовували чудові обіди та вечері в режимі дегустацій традиційної регіональної та старовинної місцевої кухні, і плачу – всі масово позбуваються цих позицій в меню, бо невигідно! Попит зараз лише на “Цезар” та шашлик (мангал-меню)! А кожен із цих рестораторів доклав свого часу, купу зусиль для збереження традицій та рецептів, на просування цих традицій – і опинився на межі банкрутства. І щоб залишитися на плаву і врятувати свій бізнес, вони масово повертаються “обличчям до споживача”, включаючи в меню просто стейки, просто “Цезар”, просто салати з пласмасових овочів. Бо попит!..

А ви кажете “Рік гастрономічного туризму в Україні”! Де? Під час тих круглих столів, які проводять державним коштом чиновники від туризму? А ви спробуйте вийти за межі стандартного набору “Київ – Одесса – Львів” і реально знайти місцеву кухню в будь-якому регіоні України без зусиль? Реально з кожним разом стає все важче й важче вмовити ресторан приготувати нашій групі (навіть не індивідуальному туристу) щось за старовинним рецептом, щось традиційне саме для цього регіону і саме в цей сезон. А іноді вже навіть і неможливо… А це ж не просто їжа! Це – наша самоідентичність, наша історія, наші традиції, наша культура! Це Україна, яку ми навіть не знаємо й досі, бо Україна – це не лише сало, борщ та вареники!

Я особисто точно оголошую війну “Цезарю”! 😉 І буду вперто та наполегливо усіма доступними мені способами та засобами створювати попит саме на традиційну регіональну кухню! Давайте разом шукати вихід з цього глухого кута “пропозиція – споживач-попит-пропозиція”. Яйце чи курка?

Автор: Ксенія Вехетек