Легенді українського телебачення Тамарі Щербатюк 25 листопада виповнилося би 85. Згадаймо…
Тамара Щербатюк народилася 25 листопада 1936 року в журналістській родині. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
В її біографії часто зустрічаються слова ― перша, вперше. Така випала доля!
Працювала на українському телебаченні з 1950-х років. У 60-ті була першою журналісткою в ефірі з фаховою освітою. Вела першу розважальну молодіжну програму “Інтерклуб”.
Тамара Володимирівна викладала на рідному факультеті журналістики і в театральному інституті імені Івана Карпенка-Карого. Брала участь у створенні першої кафедри телебачення і радіомовлення в Україні, в написанні перших програм, планів зі спеціалізації “телевізійна журналістика”.
У своїй дисертації вперше досліджувала телебачення України як єдину систему ТБ Києва і 16 наявних тоді телестудій. Віднайшла і вперше оприлюднила особливості функціонування телебачення у Києві 1939-1941 років.
1988 року створила авторський проект програми для літніх людей “Надвечір’я”. До останніх днів життя вела цю програму.
Ось як сама Тамара Володимирівна писала про телебачення і про себе.
“ТЕЛЕБАЧЕННЯ ― ТО МОЄ ЖИТТЯ”:
“Біографію свою писати дуже легко і дуже складно. Якщо просто у називному відмінку –
Київ, школа, університет, Київське телебачення (пізніше – Перший Національний), факультет журналістики (пізніше – Інститут журналістики), кафедра телебачення та радіомовлення. А за цими словами – 55 років, упродовж яких у моєму дорослому житті було (і, на щастя, є) телебачення.
Після закінчення університету мріяла про газету, а потрапила на Київську студію. І тоді телебачення мене буквально заворожило. Вела передачі для дітей і молоді у прямому ефірі, через роки – Надвечір’я, знову у прямому ефірі, а коли почали записувати, то в режимі реального часу, безпосереднього спілкування з глядачем, і це залишається на все професійне життя.
Між ТБ моєї молодості (передачі для дітей і молоді) і ТБ, можна сказати, зрілості був факультет журналістики, де я викладала. І тоді для мене найважливішим було зацікавити студентів багатогранністю самовияву в телевізійній творчості та навчити хоча б основ телевізійної журналістики. І тепер радію, коли бачу на численних телеканалах колишніх студентів…
Уже з роками, згадуючи минуле, зрозуміла, що доля подарувала мені не просто телебачення, а й причетність до багатьох важливих суспільних подій і явищ, розповідаючи про які, треба вживати слово ― вперше. Коли це зрозуміла, була не просто здивована, – вражена.
І ще (це теж біографія) – телебачення подарувало мені і друзів, які поруч ще з 60-х років, і сьогоднішніх колег – журналістів, режисерів, операторів, які розуміють складність буття ведучої на екрані та вміють підставляти плече. Інакше й не може бути, бо телебачення – колективна робота, колективна творчість.
І, як висновок до біографічної довідки: доля мені усміхнулась. Телебачення – то моє життя”.
Серед студентів Тамари Володимирівни багато відомих тележурналістів.
Колишні студенти ― самі вже знані телевізійники чи викладають для майбутніх профі. І найкраща пам’ять про наставницю ― це їхня щоденна професійна робота!
А ще ― спогади про неї…
Костянтин Грубич, тележурналіст:
Я вступив до університету 1985 року. Тамара Володимирівна Щербатюк як парторг кафедри телебачення й радіо тодішнього факультету журналістики відповідала за моральний дух студентів-першокурсників. Бо кафедра відповідала за наш курс, була так званим куратором. Згадую, як після бійки з товаришем по кімнаті (я був зачинщиком!) мене пісочили на всіляких комсомольських зборах. Щербатюк виступала з правильними виховними промовами, а потім у темному коридорі факультету на бульварі Шевченка, 14 ― приватно заспокоювала мене, формального забіяку, щоб стійко пережив лавину критики. Бо дійсно правда була на моєму боці, лише методи її досягнення я обрав занадто радикальні. Вже за рік саме Тамара Володимирівна відібрала мене серед десяти інших студентів до телегрупи. І не полишала своєї уваги на довгі роки викладання і потім колежанства у професії. Я її пам‘ятаю доброю, мудрою, справедливою і безмежно відданою телебаченню. Як ніхто… Люблю!
Раїса Стоян, тележурналістка, викладач кафедри журналістики Сумського державного університету:
Запам’ятався конкурс у телестудії на другому курсі, коли Тамара Володимирівна Щербатюк разом із поважною комісією відбирала нас, майбутніх телевізійників. А пробували сили тоді, на хвилиночку, Наталя Кондратюк-Малахова, Ігор Слісаренко, Ігор Куляс, Сашко Ткаченко, Юра Дараган, Наталка Мельник, Валя Галій, інші.. Словом, всі майбутні “зірки” телебачення. Потрібно було щось розповісти чи прочитати, вже й не пам’ятаю… Зараз думаю, що не все у нас, зовсім ще зелених, виходило вдало, але професійна інтуїція, мудрість наших Педагогів підказували, що слід дати шанс, тобто вірили в нас. Це тоді, коли ми самі у себе, певне, не зовсім вірили. За що уклінна дяка на все життя.
Тамара Володимирівна часто запрошувала нас на перегляд фестивальних фільмів на Хрещатик, 26, до головної редакції кінопрограм УТ-1. А потім ми пили чай і обговорювали все в її квартирі в самому центрі міста, на Хрещатику. Це незабутньо…
Телебачення – нелегка, але неймовірно чудова стезя, як виявилося потім…
Валентина Пастухова, тележурналістка:
Для мене взагалі студентські роки – це одна з найсвітліших сторінок життя. Все, що я вмію і донині використовую в роботі – це університет, кафедра телебачення й радіо, і викладачі. Не знаю, чому так, але все від Тамари Володимирівни і Вадима Львовича Чубасова я брала, граючись. Мені нічого не було складно – ні писати сценарії, ні брати інтерв’ю, ні працювати перед камерою. І все це тому, що поряд була Тамара Володимирівна, яка все знала про телебачення ― і в кадрі, і за кадром. Не буду сипати епітетів і порівнянь, зараз вони не надто мають значення, важливо тільки те, що поряд був Педагог і Наставник. Без неї не було би 24 роки мого життя на телебаченні! Дякую…
Людмила Лисенко, тележурналістка:
Це був унікальний випадок на телебаченні, коли міська людина , що не мала жодного стосунку до українського фольклору, взялася за цю тему.
За другою освітою я мистецтвознавець-етнолог, тому мої критерії, звісно, вищі за масові й типові.
Тому мушу сказати, що зібрання в «Надвечір’ ї» були дещо декоративні…
Але масовому глядачеві подобалося, бо, крім цієї програми, нічого НАРОДНОГО в той час на телебаченні не було…
Але. Є момент дуже суттєвий: досвід Тамари Володимирівни показав, що ведуча на екрані УМІЄ ВЧИТИСЯ, дослухається до порад фахівців, розширює теми спілкування літніх людей, кинутих державою напризволяще і принизливе самовиживання. У студії «Надвечір’я» Тамарі Володимирівні вдавалося створювати невимушену, майже родинну атмосферу з відвертим спілкуванням. І це найцінніше…
Як бачимо, досвід “Надвечір’я” ніхто не повторив…
Віктор Іваненко, журналіст:
Я був студентом Тамари Володимирівни. Завжди цінував її гумор. Ніколи не забуду такий курйозний випадок. Листопад 1982-го року. Ми, першокурсники, замість лекції ― дивимося трансляцію похорону дорогого Леоніда Ілліча Брежнєва. Тамара Володимирівна зауважує: Нє, ну це нікуди не годиться… Що за картинка?! От Суслова ховали набагато професійніше! Так живенько було…
А якщо серйозно, то Тамара Володимирівна була справді надзвичайно вимогливим і професійним фахівцем! Легенда українського телебачення!
Юрій Дараган, тележурналіст:
Тамару Володимирівну згадую лише з вдячністю. Вона відкрила мені ази телевізійної професії! А вже після університету ми з нею багато спілкувалися як колеги. І вона завжди підтримувала, давала слушні поради, заспокоювала, надихала.
Я з Донецька. Хотів туди повернутися на роботу. Але Тамара Володимирівна мені порадила вибрати Суми. Там якраз створювали обласне телебачення. І нас― групу випускників кафедри телебачення ― фактично відправляли туди освоювати телевізійну цілину! Це був неймовірно цікавий, творчий і щасливий період в моєму житті! І я дуже вдячний за це нашій студентській телемамі ― Тамарі Володимирівні Щербатюк.
Записала Антоніна Палагнюк
