Життя понад усе

Скільки Ви зустрічали людей на своєму життєвому шляху? Безліч, та й ще більше  зустрінете.

Скільки Ви зустрічали людей, що несуть із собою повсюди один суцільний негатив? Переважна більшість має тільки такий тип мислення.

А скільки світлих людей, які втілюють саму любов, радість, повноцінність є серед Вашого оточення?.. Один. А може, жодного нема.

Коли в одну мить ти втрачаєш усе, як раз такі люди і необхідні. Ні, не задля власної користі чи блага – заради того, щоб щасливо прожити це життя і гідно піти в інший світ. Та навіть якщо ти багатий, успішний, дужий, все одно світлі люди потрібні, але найголовніше – особисті переживання та емоції, які дає життя. Щоб у разі величезної невтішної втрати ти зміг згадати їх.

Уілл Трейнор – в минулому успішний бізнесмен, типове життя якого складається з неймовірно важкого заробітку грошей, за які можна дозволити собі мало не всі чудеса на земній кулі. Але одного дня звичайна аварія обертається невтішними прогнозами. Квадріплегія. Слово, що перекреслює ці самі чудеса, які дістаються не всім. А навіть якщо і дістаються, то не цінуються повною мірою.

Власне, як і кожна третя людина не цінує той факт, що вона живе без обмежень, дихає на повні груди, ходить на своїх двох, має шалену можливість просто розширювати свою зону комфорту – і в результаті живе десь у схованій шкарлупі, не підозрюючи про величність Всесвіту. Ось так і жила протягом своїх 26 років звичайна собі Луїза Кларк: батьки під боком, 7 років разом із хлопцем-спортсменом, що стало лише звичкою, розумна сестра із сином, єдина з усієї сім’ї, хто прагне до саморозвитку і знань, невимоглива робота, яка от-от зникне, немов сенс життя… Так і сталося. Більше нічого від неї не залишилось – тільки якісь спогади про проведений час і підслухані розмови в кафе «Булочка з маслом». Більше нічого путнього Луїза Кларк не може винести з собою у величезний невідомий світ…

Абсолютно різним героям з різними долями та поглядами судилося зустрітися і бути разом. Він розповідав їй про незвідані нею можливості за чверть прожитого впусту життя, а вона намагалась повернути те саме палке бажання до відкриття тих самих зачинених можливостей, що могли б постати в іншому світлі. Джоджо Мойєс вдалося створити цілком життєвий парадокс: маєш усе, але не цінуєш – і водночас, не маєш нічого, але бажаєш отримати. Звідси перед читачем постає гостра актуальна проблема, для якої поки що не винайшли єдиного вирішення. І автор як раз наштовхує читача поміркувати над тим, наскільки змішані поняття матеріалу та духу в суспільстві, наскільки людство збожеволіло від грошей та численних засобів їх заробляння і перестало відповідати за свої вчинки перед будь-ким. «Якщо дівчисько програє зі своїми ранчо, банджі-джампінгом, гарячими ваннами тощо, парадоксально, але вона мене звільнить. І тоді, якщо Уілл врешті-решт вирішить, що хоче відправитись до цього диявольського місця у Швейцарії, я зможу кинути сім’ю…Тільки смерть сина дозволить мені жити власним життям», – навіть рідний батько дозволяє собі висловлювати такі думки стосовно свого сина і сподіватися на їхню реалізацію.

Така історія неповторна. Навряд чи її можна відтворити. Розвиток подій змусить кожного з нас замислитися, а фінал – тим паче. Тільки ми самі – господарі своїх життів. Самостійно впускаємо до свого простору та випускаємо звідти людей, шукаємо зміни та знаходимо їх, діємо або ж стоїмо на місці та ниємо… Однак важливо не забувати: тримає нас від абсурду і смерті лише кохання. Безмежне, щире, палке…

Євгенія Савченко