Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ ЯК СПОСІБ ЗНАЙТИ ТА ЗРОЗУМІТИ СЕБЕ

Смак української кухні – це частина власної української культури, її символічний код серед безмежжя кухонь. Що ми бачимо зараз на ринку? Модний американський фастфуд, французькі вина, панівна італійська піца, японські суші та китайська лапша. А що не так із власне українськими стравами? Де вони? Отож!

Насправді ж українська кухня має власну філософію, яку й потрібно поширювати не лише серед туристів, але й жителів України. Саме про це й ішлося під час публічного діалогу «Смак свободи. Про українську кухню як бренд країни», який відбувся днями в Українському домі і організаторами якого виступили Національний центр «Український дім», Win Win Communication, Osvita Market, Ganzafilm.

“Чому ми задумали цей проект? Перш за все ми хочемо пишатися своєю шляхетною кухнею та її традиціями. Й сучасним переосмисленням цих традицій, – звернулася до присутніх Лариса Мудрак, президент Win Win Communication та Партнер з розвитку ФБН Україна. – А ще кухня будь-якої країни – це частина її культури. Сенс нашої ідентифікації. І взагалі кухня – це про любов!”

Тож цей проект – про давно забуті українські традиції, які потрібно відродити, можливо, в чомусь навіть модернізувати. Щоб українська кухня змогла задовольняти не лише тіло, а й дух. Щоб ми могли розповісти про нашу самобутність. Згадаймо хоча б традиції замішування тіста на коровай. Це не просто хліб – це святиня, яка передавала любов та щастя. Адже лише щаслива у шлюбі жінка мала право замішувати тісто і випікати його.

Де ж тепер точки зростання української кухні? «Це дійсно секрет і ми на шляху його розгадування»,- каже Дмитро Борисов, ресторатор та телеведучий. – У наш час дії з популяризації української їжі – це дії проти течії». За його словами, не всі українці ще розуміють, навіщо їсти вареники, якщо є хінкалі. А суші, піцца,  хачапурі – це основна їжа українців. Відкриття ж українських ресторанів поки що дивина, адже рестораторам потрібно заново створювати цю культуру споживання.

Українська кухня  – це перехрестя шляхів, адже кожен регіон має свої кулінарні особливості.

«Якщо говорити про бачення української кухні, то кожен має своє. Адже коли відкривається новий ресторан, всі бачать то борщ, то вареники, а хтось бачить шпундру. І де правда, ніхто не знає», – говорить Євген Клопотенко, ресторатор та ведучий кулінарного шоу.

Про українську кухню варто говорити, показувати, куштувати, смакувати й дивуватись. Адже українська страва – це, власне, історія, яку можна не тільки побачити, але й скуштувати. Тому для українського бізнесу постає актуальна проблема: не дублювати та копіювати чужі культурні коди, а відновлювати власні.

«Адже кухня – це про культуру, про ідентичність, це про те, який я. І я – це моя кухня», – стверджує Савелій Ліпкін, ресторатор.

Століттями Україна була під впливом імперських кухонь, згадаймо ж ті совєтські столовки з їхнім – «когда я єм, я глух и нєм», тоді як українські обіди чи вечеря – це споконвіків простір духовності та відкритості, а ще – простір спілкування.

«Один із інструментів популяризації української кухні – збереження нематеріальної культурної спадщини, тобто наших знань», – стверджує Анжеліка Рудницька, українська співачка та телеведуча.

Одним зі стовпів розвитку та промоції українського залишаються ЗМІ. Але переважно тут – точкові проекти, лише зрідка з’являються масово популярні проекти, які роблять українське модним.

Українську кухню варто пропагувати ще й як кухню здорового харчування, адже такою вона і є. З іншого боку, популяризувати дослідження вчених, експертів, які займаються вивченням української кухні та знають про неї багато цікавого й різноманітного. Адже ніде правди діти, обізнаність багатьох в українській кухні обмежується борщем, варениками, голубцями та холодцем. Як висновок, для відновлення української кухні потрібно активно залучати блогерів, видавців, журналістів та діячів культури, щоби поширювати не лише моду на кухню, але й створювати в українців розуміння їх власної сутності. Адже смак страви – це й смак життя.

«Я не вірю в силу хайпу, я вірю в силу маленьких та системних кроків. Лише вони й приводять всіх врешті-решт до успіху», – говорить Олена Брайченко, ведуча програми «У своїй тарілці» на Радіо Культура.

Тож найголовніше – українська кухня не повинна залишатися поза увагою, її потрібно згадувати, «реставрувати» та відновлювати. Щоб оживала вона зрештою не лише на святкових столах ресторанів, але й у повсякденному житті українців.

Про що домовились під час публічного діалогу? Створювати нові майданчики для спілкування та обговорювати проблеми відродження української кухні і в майбутньому.

Анна Літвінчук,

студентка Інституту журналістики Університету Грінченка