Вічне дерево в житті та творчості Олесі Вакуленко

Дерева життя. Браві, енергійні, сповнені потужної життєдайної сили. Символи, зрозумілі кожному, що дарують впевненість, спокій, гармонію, надію та віру на щасливе життя. Їх малювали ще тисячі років до нас на трипільському посуді. І, впевнена, будуть малювати після нас… Особливо емоційно сприймається таке мистецтво в часи випробувань.

Олеся Вакуленко малює це вічне дерево, скільки себе пам’ятає… Олеся – із знаменитого роду талановитих художників. Її бабуся – корифей петриківського розпису – Народна художниця України Ганна Самарська. Батьки – Тамара і Олександр Вакуленки – теж художники, все життя малюють у народному стилі.

Олеся Вакуленко: Перші згадки дитинства: літо, сонце, Петриківка, мої любі батьки, бабуся, котик і я… Занурюю пальчик у фарбу і відтворюю на папері свої перші кольорові плямочки… Всі мене хвалять і посміхаються. І я вірю, що намалювала щось дуже гарне! Вірю, що я особлива, унікальна! Бо коли зростаєш у такій талановитій родині, то абсолютно все-все просякнуте творчістю і натхненням. Всі намагаються підтримати і допомогти. Навіть котик… ( Сміється.) Це ж із його ніжних м’яких ворсинок були мої перші пензлики!

СловОпис: Олесю, а коли прийшло усвідомлене малювання?

Олеся Вакуленко: Це було зі мною завжди!Для мене малювання – як частина мого сприйняття світу. І тепер я не можу відділити свідоме від підсвідомого. У 13 років я проілюструвала першу книжку. Це була збірка поезії для дітей “Золоті колоски”. Запам’ятався курйозний епізод. Коли була презентація, то мистецтвознавець сказав, що художниця вже 10 років працює в авторському народному стилі. Це було правдою. Але присутні неабияк дивувалися. Бо виходить, що художницею стала вже в три! ( Усміхається.)

СловОпис: Чи пам’ятаєте гонорар для юної ілюстраторки?

Олеся Вакуленко: За цю книжку було щось символічне. А от коли мені було 16, я проілюструвала “Велику дитячу абетку”. І отримала справжній солідний гонорар! Пам’ятаю і пишаюся до цього часу. Бо купила на ті гроші для мами її мрію – потужний кухонний комбайн! Мама була просто ошелешена таким багатством! А взагалі я проілюструвала понад 20 книжок…

СловОпис: То після школи сумнівів не було: куди піти вчитися?

Олеся Вакуленко: Так, я маю класичну освіту. Закінчила Харківську академію дизайну та мистецтва. Моя спеціалізація – дизайнер текстилю. І вже в цій царині втілюю свої авторські образи і символи. Вони з’являються на жіночих-дівочих сукнях і блузах, чоловічих сорочках, дитячому одязі, торбинках…

СловОпис: Найчастіше це – Дерево життя!

Олеся Вакуленко: Так! Це як продовження моїх дитячих малюнків. Дерево життя – найважливіший символ і найсильніший оберіг роду. Мені цікаво придумувати для нього все нові і нові мотиви… Дерево життя – це цілий Всесвіт, що об’єднує наше минуле, сьогодення і майбутнє. Дерево поєднує паралельні світи, небо та землю, людей та богів, матерію та дух. Люблю зображувати дерево витке, сильне, пагонисте, що ніби виходить за межі площини, натякаючи на наше невідоме, але красиве і здорове майбутнє. Коли малюю, завжди думаю про нашу велику творчу родину.

СловОпис: Поділіться з нами думками свого натхнення. Олеся Вакуленко: – “Без сім’ї і свого роду – немає нації, народу!” – твердить українське народне прислів’я. Я безмежно вдячна своїм батькам – Тамарі та Олександру Вакуленкам, бо жодного дня свого життя не сумнівалася в їхній безмежній любові до мене. Знаю: вони як батьки зробили для мене все! Дякую за вражаючу кількість часу, приділену мені, увагу до усіх моїх захоплень та ідей, особисту допомогу в реалізації більшості з них, за гідний приклад міцної сім’ї, родинної гармонії та людських чеснот… За те, що батьківський дім – для мене завжди є несамовито рідним місцем сили. Тут я вчилася малювати. А тепер мої батьки часто запитують мою думку чи пораду стосовно їхньої власної творчості… Також вдячна своїй новій родині – Людмилі та Олександру Ріловим – батькам мого чоловіка за те, що так душевно прийняли в свою сім’ю, за величезну допомогу і підтримку у вихованні дитини. Чоловікові Роману вдячна за любов і довіру. Синочку Ярославу вдячна, що обрав для приходу в цей світ саме нашу родину… Зараз, як ніколи, гостро усвідомлюю цінність родинного тепла і міць родинного кола. Бо це основа життя!

СловОпис: Війна примусила кожного з нас багато переосмислити… Адже змінила наше життя назавжди...

Олеся Вакуленко: От і життя нашої родини дуже змінилося. Батьки мої залишилися в рідному Харкові, до якого я поки вважаю поїздки небезпечними. А вони відмовляються покидати свій дім і майстерню… Вони продовжують малювати! Мій чоловік Роман з перших днів війни – у війську. Боронить українську гідність там, де небезпечна кожна мить… Складні часи… Ми з синочком і з батьками чоловіка виїхали за межі Києва. Але мої помисли і мрії – тільки у рідному домі. Мені пропонували поїхати з сином за кордон. Але я й думки такої не допускаю. Як можна кудись їхати, якщо чоловік на війні?! Не розумію. Та й не усвідомлюю я себе без рідної землі… Після шоку, розпачу, переосмислення життя – шукаю нові сенси… І продовжую малювати!¹ Створила серію патріотичних малюнків для футболок, що стали тепер дуже популярними. Частину грошей перераховую на військо. Тішуся, що у такий спосіб можу допомагати тим, хто зараз боронить нашу землю. А ще створила презентаційний одяг з могутнім деревом життя для кожного з нашої великої родини. Так хочеться одягнути ці потужні символи в день нашої Перемоги! А поки що – збираю усі свої сили докупи, щоб вірити, чекати, сподіватися, мріяти, триматися, молитися і вкотре примушувати себе думати лише про хороше… Ми мусимо вистояти! І перемогти!

СловОпис: Олесю, дякую за Вашу талановиту творчість і за високу громадянську зрілість! Добра і радості Вашій родині! Попри все… Хай буяють і квітнуть Ваші дерева життя! Хай вселяють українцям силу і міць! Це дуже потрібно нам усім! Переможемо!

Записала Антоніна Палагнюк

Ілюстрації із серії “Струни української душі”, автор – Олеся Вакуленко.