Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

Василь Липківський: натхненне просвітницьке життя і мученицька смерть

«Єдиний спосіб відновити в нашім народі силу свого рідного вільного життя, любов до своєї отчизни України – це згадати своїх предків, увійти з ними в духовне єднання, раз назавжди твердо і якісно зрозуміти „чиї ми діти“
(Митрополит Василь Липківський)

Сьогодні, під час війни, на освітян та науковців покладено особливу місію – відроджувати та зберігати українську культуру, яку впродовж століть намагалися знищити, викривити та піддати забуттю. Радянська машина смерті намагалася винищити усіх, хто становив загрозу для неї. «Розстріляне відродження», процеси над дисидентами, репресії… Криваві сторінки нашої історії, але за кожною трагедією стоять конкретні імена. І наш обов’язок пам’ятати про цих безстрашних лідерів думок.
Однією з таких постатей, безумовно, був митрополит Василь Липківський, який зробив величезний внесок не лише у становлення Української автокефальної православної церкви, а й розвиток народної української освіти, яка базувалася на традиційних цінностях і засадах нашої культури.


Народився Василь Липківський 7(20) березня 1864 р. у селі Попудня Липовецького повіту (зараз належить до Монастирищенського району Черкаської області) в родині священика. Спочатку навчався в Уманській бурсі, а після – у Київській духовній семінарії. У 1885 р. вступив до Київської духовної академії, де у 1889 р. захистив дисертацію, одержавши ступінь кандидата богослов’я.
Після прийняття сану священика у 1891 р. В. Липківський стає настоятелем Липовецького міського собору. У цей час велику увагу приділяє просвітницькій та виховній діяльності. Наприкінці XIX століття його ім’я вже було відоме серед духівництва не лише Липовеччини, але й Київщини. Підтвердження цього – його два роки поспіль (1900 та 1901-го) обирали «діловодом» Київських єпархіальних з’їздів духівництва. У 1903 р. він одержує призначення на посаду директора щойно відкритої Київської церковно-учительської школи.
Дослідження дозволили виявити історичний зв’язок Університету Грінченка з Київською церковно-вчительською школою, яка розпочала роботу 28 вересня 1903 р. і першим директором якої був митрополит (на той час ще протоієрей) В. Липківський.
Церковнопарафіяльні школи були важливим осередком народної освіти. Чимало їх вихованців та педагогів походили з родин свідомих українців. Наприкінці 1890-х рр. Київська єпархіальна училищна рада неодноразово висловлювала потребу відкриття в єпархії учительської школи, яка б готувала вчителів церковнопарафіяльних шкіл.
Видатний український релігійний, церковний, громадський діяч, проповідник, педагог, письменник, перекладач, поборник відродження українського православ’я, один із фундаторів та очільників УАПЦ на посаді директора церковно-учительської школи заклав основи україноцентричного закладу освіти. Під час урочистого відкриття Київської церковно-учительської школи Василь Липківський у своїй промові визначив основне й доволі амбітне завдання новонародженого закладу: підготовка вчителя, здатного не лише навчати словом, а й прикладом власного життя, педагога, здатного прищепити своїм учням не тільки знання, а й високі морально-етичні принципи.
Просвітник прагнув залучити до викладання людей з розвиненою українською самосвідомістю. З-поміж педагогів школи гідні уваги імена славетних українських композиторів і хормейстерів Кирила Стеценка та Миколи Леонтовича, які викладали в школі церковний спів та музику. Церковно-учительська школа на Лук’янівці невдовзі стала важливим осередком українського культурного життя Києва. Саме це привернуло увагу імперської влади й зрештою спричинило «чистку» викладацького колективу від «українофілів». У 1905 р. отця Василія позбавлено директорської посади та переведено на місце настоятеля Покровської церкви на Солом’янці. У 1921 р. він стане першим митрополитом УАПЦ, а в 1937 р. прийме мученицьку смерть від рук сталінських катів.
Василь Липківський згадував: «Року 1917 був обраний головою революційного з’їзду духовенства і мирян, на якому ухвалено автокефалію Української Церкви. У листопаді того ж року утворив «Братство воскресіння» для здобуття автокефалії, що скоро перетворилось на Всеукраїнську Церковну Раду, яка скликала Всеукраїнський Церковний Собор 7 січня 1918 р. Але через громадянську війну він мусив припинитися… В квітні 1919 р. при моїй найближчій участі зібрана була 2-га Всеукраїнська Церковна Рада для заснування українських парафій, в якій я був заступником голови. 9 травня 1919 р. за моїм настоятельством відбулась 1-ша українська Служба Божа в Микільському соборі на Печерську; на Петра 1919 р. я став настоятелем Софійського Собору і брав якнайактивнішу участь в заснуванні українських парафій, в перекладі Служб Божих на українську мову і в організації керівництва Українською Церквою… Всеукраїнським Церковним собором 1921 р. мене обрано і поставлено на Митрополита Київського і всієї України».
За шість років митрополит та його сподвижники по УАПЦ здійснили монументальну роботу з налагодження церковного життя, створення й становлення численних парафій УАПЦ (сам Митрополит особисто відвідав більше 500 парафій), організації богословських курсів, які готували священиків для УАПЦ, перекладу українською богослужбових книг, участі в релігійних диспутах, виданню власного часопису «Церква й життя» (видавався впродовж 1926-1927 рр., вийшло друком шість чисел) тощо.
У жовтні 1937 р. за прямою вказівкою ГПУ 73-річного Василя Липківського було заарештованого за безглуздим наклепницьким обвинуваченням і страчено 27 листопада 1937 р. Місце його поховання невідоме. 1997 р. Собор УАПЦ канонізував Василя Липківського та інших церковних мучеників 20-30-хх років, а днем їхньої пам’яті було визнано саме 27 листопада.


У США, у відомому православному Центрі Саут-Баунд-Брук, 23 жовтня 1983 р. було відкрито й освячено пам’ятник митрополиту Василю Липківському. Другий пам’ятник було встановлено у 2000 р. у Тернополі. У Києві на Лук’янівському кладовищі у 1999 р. було встановлено Хрест на символічній могилі Митрополита. У Львові з’явилася вулиця імені Митрополита Липківського.
26 квітня 2007 р. Київська міська Рада ухвалила рішення про перейменування вулиці Урицького на Солом’янці на вулицю Митрополита Василя Липківського. Ім’я митрополита, на жаль, відоме не всім – і наш обов’язок виправити цю ситуацію. Тому місця у Києві, пов’язані із його життям та діяльністю, мають нагадувати жителям та гостям столиці про видатних киян, справу яких ми мусимо гідно продовжувати. У нашому Музеї Бориса Грінченка в Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка діє експозиція, присвячена життю та діяльності митрополита Василя Липківського, яка з кожним роком доповнюється новими експонатами.

Авторка Юлія Голубнича-Шленчак, директорка Музею Бориса Грінченка

(Статтю було опубліковано в друкованій версії газети “Вечірній Київ”)