ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ: ХТО ? КОЛИ? ЗА ЩО?
Шевченківська премія в Україні – найвища державна нагорода за досягнення у сфері культури та мистецтва.
Тож ми склали список лавреатів у номінації «Література» з 2010 по сьогоднішній день.
- Маріанна Кіяновська “Бабин Яр. Голосами” (2020)
Збірка віршів Маріанни Кіяновської присвячена пам’яті Бабиного Яру. У книзі використані ескізи Ади Рибачук та Володимира Мельниченка для проекту пам’ятника жертвам Бабиного Яру, роботу художника Зіновія Толкачова «Талескотен», серії «Майданек», 1944 р., а також фотографія Дмитра Пейсахова з циклу «Бабин Яр».
- Тарас Прохасько “Так, але…” (2020)
“Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир”, – стверджує Олександр Бойченко.
- Андієвська Емма «Щодення: перископи», «Маратонський біг», «Шухлядні краєвиди», «Бездзиґарний час», «Міста-валети» (2018)
Під час Другої світової війни маленька Емма разом із сім’єю виїжджає до Німеччини, але, незважаючи на відірваність від рідної землі, вона продовжує писати українською, зберігає трепетну любов до України. Українська письменниця працює у стилі сюрреалізму та герметизму – у поетичних збірках відсутні типові народницькі мотиви. Основними ж героями постають митці, науковці та винахідники.
- Малкович Іван «Подорожник з новими віршами» (2017)
До поетичної збірки Івана Малковича увійшли твори зі збірок «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), «Вірші на зиму» (2006), «Все поруч» (2010), «Подорожник» (2013, І-ше видання), а також деякі з найновіших поезій.
«Ця зустріч з добре знаним поетом яскраво увиразнює те, що було властиве йому протягом усього поетичного шляху – вишуканість простоти і рідкісний ліризм». (К. Москалець)
- Буряк Юрій «Не мертве море» (2015)
Збірка поетичних поезій “Не мертве море” – жива вода. “Не мертве море” – новий вищий політ над світом, звідки видно і землю, і занебесся, і злітну смугу бездоганних сонетів. Земля – це Гомер і Троя, Вузол і Петриківка, Стамбул і Єрусалим. Високість – це Жінка і Почуття.
- Дочинець Мирослав «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел» (2014)
Саме його часто називають українським Коельо, але, як говорить сам автор, він уже звик до таких асоціацій. Ці книги не просто про життя – це саме життя. Незбагненна історія («Горянин. Води Господніх русел») про дивовижного чоловіка, який несподівано втрачає все і починає свою щоденну боротьбу за кожну п’ядь родової землі, кожну крихту родового скарбу. Ця книга — про «стяжання духу», мудрість любові, про пам’ять серця, силу терпіння і високість людської душі. І про те, що кожен наш день – це сходження до чогось і спуск у нікуди… «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» – книжка про Служіння з великої букви, про людину, яка служить до кінця свого життя, у цьому подвиг людський – просто служити.
- Коваленко Леонід (Леонід Горлач) «Знак розбитого ярма» (2013)
«Знак розбитого ярма» Леоніда Горлача склали вірші та поеми, написані впродовж кількох ближніх років. Це уміле поєднання фольклорних елементів зі справжніми історичними фактами.
- Петро Мідянка «Луйтра в небо» (2012)
Луйтрою у тих краях, де мешкає Петро Мідянка, називають драбину, східці. Отже – східці в небо. Нова збірка поезій закарпатця Мідянки – це його дев’ять сходинок до себе нинішнього. Від першої збірки «Поріг» (1987 р.) до «Ярмінка» (2008 р.) – і до найновіших віршів та циклу культурологічних есеїв.
- Володимир Рутківський «Джури» 2007–2010 рр» (2012)
Усі ми знаємо імена Северина Наливайка, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи. А ким були найперші козаки? Звідкіля вони взялися? На ці запитання кожен знайде відповідь у новому гостросюжетному історичному романі Володимира Рутківського — одного з найблискучіших сучасних українських дитячих письменників. Його дивовижні герої — Грицик та малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невломий козак Швайка зі своїм вірним вовком Барвінком та їхні численні друзі — з честю виходять із найскладніших ситуацій.
- Василь Шкляр «Залишенець» («Чорний ворон») (2011)
Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб вбити у пам`яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.
- Москалець Галина (Галина Пагутяк) «Слуга з Добромиля» (2010)
В окрузі старовинного галицького містечка Добромиль в часи середньовіччя у вдови, яку вважають відьмою, народжується син. “Байстрюк!” – зневажливо називають хлопчика односельці поміж себе, однак насправді він є дхампіром (сином мертвого опиря і відьми), істотою іншої раси з особливими магічними властивостями. Саме йому протягом 800 років в різні історичні епохи доведеться стати для добромильської землі опікуном і захисником.
- Іванов Дмитро «Село в терновому вінку» (2010)
Поетична збірка поета із Чернігівщини, який в своїй творчості показує село і людей, їхні болі та переживання, страждання та мрії.
У 2019 році члени журі не визначили головного переможця, адже, на їхню думку, жодна з робіт не набрала необхідної кількості балів. Також величезним скандалом обернулося вручення премії Василю Шкляру у 2011 році. Шкляр відкрито просив перенести вручення премії, написавши у зверненні: «коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника». Хоча твір і виключили зі списку нагороджених, але тим не менш це лише посилило інтерес до нього.
Анна Літвінчук,
студентка Інституту журналістики Університету Грінченка