Рейнгольд Глієр: киянин світового масштабу

Рейнгольд Глієр – видатний музикант і педагог, чий внесок у розвиток української культури і світової музики важко переоцінити. Цього року 150 років з дня його народження відзначаємо на державному рівні.
Композитор створив понад 500 різножанрових творів (7 балетів, 5 опер, понад 20 симфонічних композицій, романси тощо). Він ‒ видатний педагог та ключова фігура київської композиторської школи, той, з кого бере початок майже вся сучасна українська академічна музика. Свого часу відомий митець став рушієм музичного життя Києва початку ХХ століття: він запросив до міста видатних музикантів, перетворивши його на культурну столицю.
Ім’я Рейнгольда Глієра з гордістю носить Київська муніципальна академія музики – раніше Київське музичне училище, яке композитор свого часу закінчив. Ми вирішили більше розповісти про постать видатного киянина, а також запитати про це у ректора легендарного музичного закладу – композитора, народного артиста України Олександра Злотника.

Київське: коріння і музичні традиції

Пане Олександре, чому 150 років від дня народження Рейнгольда Глієра цього року вирішено відзначати на державному рівні?

По-перше, він киянин, який народився на Бесарабці в родині майстра духових музичних інструментів, закінчив наше музичне училище – перший подібний заклад на теренах тодішньої російської імперії. Коли Глієр повернувся після навчання зі столиці, він отримав посаду ректора новоствореної консерваторії, на яку Київська дума у 1913 році перетворила училище. Глієр виховав цілу плеяду відомих українських композиторів. Це і Борис Лятошинський, і Левко Ревуцький, і частково Сергій Прокоф’єв (коли писав юнацькі симфонії, то брав уроки у Глієра). Кирило Карабиць знайшов цей факт і твір. У 1956 році виникло питання – ім’ям якого композитора назвати наш навчальний заклад? Тож Верховна Рада ухвалила рішення назвати його ім’ям Рейнгольда Глієра. Це був рік смерті композитора. По-друге, свого часу ця людина дуже прислужилася українському музичному мистецтву, тому я вважаю, що нам не треба чужого, але своє віддавати також не варто. Особливо зараз, коли ми чинимо такий спротив на культурному фронті! Тож важливо робити, просувати і відзначати на державному рівні ювілей з дня народження відомого музиканта і киянина.

Цікаво: Глієр був третьою дитиною в багатодітній родині власника майстерні музичних інструментів. Мама ‒ полька, тато ‒ німець, підданий Саксонії. Його предки ведуть рід від Йогана Глієра (1612‒1692) ‒ засновника першої гільдії виробників приладів у Фогтланді, однієї з найстаріших професійних асоціацій у світі. Майбутній композитор чує музику з перших своїх років, а домашні концерти у київському будинку на вул. Басейній, 6 – це невід’ємна частина його життя. Батько грав на віолончелі, сестра Цецилія ‒ на фортепіано, брат Карл і Рейнгольд – на скрипці. У 14 років він пише перші музичні твори – п’єски для фортепіано, скрипки й віолончелі, проте родина хотіла бачити його майстром з виготовлення музичних інструментів. Усупереч цьому Глієр вступає навчатись до Київського музичного училища, а пізніше викладає в ньому.

Які традиції музичної освіти «глієрівської доби» ви зберігаєте, продовжуєте?

Ми намагаємось підтримувати зв’язки з випускниками, допомагаємо їх творчому зростанню, запрошуємо на спільні мистецькі проєкти, майстер-класи. Як колись, наприклад, Рейнгольд Глієр тримав зв’язок і навіть дружив усе життя з учнем – Борисом Лятошинським, у листах вони детально обговорювали написання планів і музичні події, співпрацювали. До речі, правнук Глієра дуже часто до нас приїжджав на всі заходи. Він пишався тим, що є такий заклад, такий колектив музикантів. Коли я вітаю новоприбулих студентів чи тих, хто закінчує навчання, то завжди кажу, що треба високо нести ім’я глієрівців, що це – бренд!
Під час навчання в Білоцерківській музичній школі в мене була мрія: вступити в училище Глієра. У нас на периферії вважалось, що це найкращий навчальний заклад. Я ніколи не думав, що коли-небудь стану ректором (сміється). Викладачі нашої музичної школи, які закінчили «глієра», вважались найкращими.
Я думаю, що в нас є те, чого немає в інших закладах: ми любимо своїх студентів, говоримо про них, знаємо кожного. А головне – у нас є свобода, для музиканта, це дуже важливо, тому що лише вільна людина може творити. У стінах закладу з таким іменем і такими славетними музичними традиціями це можливо!

Цікаво: Музичні освітні традиції Києва закладено ще наприкінці XVII століття: у 1677 році в місті діяв цех музикантів, що об’єднував київських виконавців і сприяв розвитку музичної культури. У 1768 році при Київському магістраті відкрили музичну школу, в який було власне приміщення, бібліотека, інструменти. У 1786 році серед учнів налічувалося шість хлопців-сиріт, яких навчали музиканти міського оркестру та капельмейстер. Проте справжній прорив у розвитку професійної освіти стався у 1868 році з відкриттям Київського музичного училища, першого спеціалізованого закладу середнього профілю в Україні.
Перший директор училища Роберт Пфеніг (1824–1899) наполегливо шукав фінансування для десяти учнів, формував склад викладачів і відкрив п’ять класів: фортепіано, скрипка, віолончель, спів, теорія музики. Цікаво, що училище було «відкрите для всіх», тут могли навчатися як діти заможних родин, так і талановиті учні зі звичайних родин.
У 1869 року відбувся перший публічний концерт учнів. Ця подія викликала великий інтерес киян: зала була переповнена, а деяких виконавців викликали на біс.
Головний принцип викладання ‒ допомогти кожному студенту знайти свій творчий «голос».
Згодом Київ перетворився на один із провідниз музичних центрів Європи.

(За матеріалами монографії Ю. Зільбермана «Київське музичне училище». Нариси діяльності 1868‒1924 рр. Київ, 2012. 480 с.)

Глієр і сучасні мистецькі проєкти

Я знаю, що Академія докладає багато зусиль, щоб популяризувати ім’я та спадщину Глієра, транслювати світові його педагогічний талант. Ґрунтовні дослідження, історичні нариси, наукові конференції, найрізноманітніші мистецькі заходи. Відчувається особлива місія вашого закладу, що пов’язана з просуванням важливого культурного наративу.

Так, 11 січня – у день народження композитора – ми розпочали масштабний мистецький проєкт GLIERIV-FEST – 150. Він складається з багатьох заходів, є дуже значущі. Наприклад, унікальний захід із трьох концертів Глієра – для голосу і симфонічного оркестру, для арфи і симфонічного оркестру та для скрипки й симфонічного оркестру відбувся 25 лютого в Національній філармонії України. Це вперше таке представлення Глієра його великими симфонічними роботами. Виконавці – наш симфонічний оркестр і солісти. Випускниця академії – арфістка Ярослава Некляєва, яка зараз працює в Силезькій опері (Польща), приїхала спеціально для участі в цьому концерті з дитиною, кицею і … своєю арфою вагою близько 40 кг! Через кордон. Але й арфовий концерт виконується не так уже й часто у світі, а творів для арфи, в яких цей інструмент солює, можна порахувати на пальцях. Також концерт для скрипки з оркестром блискуче виконав наш викладач Андрій Павлов, а концерт для голосу – Мар’яна Головко (Данченко), солістка формації Nova Opera та викладачка Академії.
Це особливий твір. Я вважаю, що немає більш красивого професійного твору для голосу і оркестру, ніж концерт Глієра. Це один з найкращих творів для вокалістів!

Цікаво: Концерт для голосу і симфонічного оркестру створений у 1943 році, у пору найжорстокіших боїв, сліз і страждань Другої світової війни. Символічно, що у листопаді 1943 року було звільнено Київ.
На той час не писали таких складних та віртуозних творів для голосу. Для співачок це був справжній виклик, але концерт написаний майстерно з технічної точки зору саме для виконання. Жіночий голос ‒ символ материнства і краси – пролунав як прояв печалі й надії. Поява під час війни цього ніжного ліричного твору стала несподіванкою в період переважання інструментальних творів. Легенда українського оперного співу Євгенія Мірошниченко – одна з перших та еталонних виконавиць.

Олександр Злотник: Протягом цього року відбуватимуться ще й камерні концерти, де звучатимуть і романси Глієра, і його інструментальна музика. Це не один, не два і навіть не 10 днів, а набагато більше. Випускники минулих років і ті, хто закінчує навчання цього року, викладачі – усі підключились. Проректор Мальвіна Зарудянська дуже опікується подібними заходами, також наша заслужена діячка мистецтв Ірина Полстянкіна та багато наших викладачів.

Цікаво: Серед численних акцій ювілейного науково-творчого проєкту GLIERYV-FEST – 150 і медійний проєкт GLIERE-BRIDGE за участю видатних музикантів світу, концерти у Київському будинку вчених та Національній бібліотеці України ім. Ярослава Мудрого, симфонічний концерт із творів Р. М. Глієра в Національній філармонії України, Міжнародний науково-творчий проєкт «Сучасне музикознавство та виконавство: від теоретичного дискурсу – до виконавської практики», творчий звіт колективів і солістів «Рейнгольд Глієр та його учні» у Національній філармонії України.

Майстер композиції / талановитий педагог

Чому виникла ідея розпочати окремий проєкт «Коло Глієра та його учні»?
Ідея виникла давно, ми почали говорити про це ще років 10 тому з Юрієм Зільберманом, коли він ще працював. Ми просто почали досліджувати, скільки українських музикантів родом із України розкидані по світу, який внесок вони зробили у світову музичну культуру. Це був колосальний відсоток – понад 40% світових імен. Так само і з учнями Рейнгольда Глієра. Не всі кияни розуміють, що композиторська школа Глієра дала світу імена Сильвестрова, Станковича, Дичко, Шамо.

Цікаво: «Коло Глієра – інтерактивний проєкт «Рейнгольд Глієр та українська композиторська школа», який ми започаткували напередодні 150-річчя митця, – це така віртуальна мапа, на якій уже зараз представлено 60 постатей. Це імена 60 українських композиторів, за внесок у розвиток вітчизняної культури яких ми завдячуємо Рейнгольдові Моріцевичу. На цій мапі і сам Глієр, двоє його учнів – Левко Ревуцький і Борис Лятошинський, а також їхні учні, у педагогічній роботі з якими знаходять своє відображення методи їх вчителя. Ці 60 персоналій лише відправна точка для майбутніх досліджень! Проєкт утілювали магістри КМАМ ім. Р. М. Глієра Євгеній Логвиновський, Марина Кучерява, Альона Савенок, Богданна Бебих під керівництвом викладачки Іванни Карабиць, редакторки Світлана Штефан-Антонюк, дизайнерки Вікторії Гливи, комп’ютерного дизайнера – Анни Прутнік», – коментує ідейна натхненниця і координаторка проєкту, доцентка кафеди гуманітарних та музично-інноваційних дисциплін Ірина Полстянкіна.

Глієр і Лятошинський
Цікаво. У 1913 році Борис Лятошинський переїхав до Києва, де почав навчатися на юридичному факультеті Київського університету. Одночасно він готувався до вступу до консерваторії і почав брати приватні уроки у Глієра, а після запрошення на навчання до Київської консерваторії – став студентом його класу. Для Лятошинського професор Глієр був не тільки педагогом, але й справжнім другом упродовж усього життя. Після смерті Глієра Борис Миколайович оркестрував та завершив його Концерт для скрипки з оркестром, а у 1964 році присвятив його пам’яті симфонічну «Ліричну поему».
Р. Глієр – Б. Лятошинському. Лист від 22 січня 1914 року, Київ:
«Шановний Борисе Миколайовичу, якщо Ви завтра ввечері (понеділок) о 7 1/2 вільні, приходьте в консерваторію (Прорізна, Музичний провулок), де я з Вами і позаймаюсь. Внизу в роздягальні о 7 1/2 скажете швейцару, щоб він мене покликав. З шаною, Ваш Р. Глієр»
(«Епістолярна спадщина. Б. Лятошинський ‒ Р. Глієр. Листи (1916‒1956). Київ, 2002. 768 с.).

Українська спадщина Глієра
Цікаво: Рейнгольд Глієр велику увагу приділяв українській тематиці. Він створює симфонічну поему «Подражаніє Ієзекіїлю» за мотивами однойменного поезії Т. Шевченка, музику до вистав за творами Т. Шевченка «Іван Гус», «Гайдамаки», до драми-містерії «Великий льох». Також розпочав роботу над симфонічною картиною-балетом «Запорожці». Напередодні 125-річчя Т. Шевченка композитор створив симфонічну поему «Заповіт». У Концерті для арфи з оркестром (та Урочистій увертюрі) лунають стилізовані українські мотиви, а в останні роки життя Глієр працював над балетом «Тарас Бульба».
«Щорічні літні виїзди родини в село під Києвом, де, здавалося, саме повітря дзвеніло піснями, здружили мене з найбагатшим фольклором України, збагатили глибокими, незабутніми враженнями. Це була стихійна сила народного мистецтва, що мимоволі опановувала моєю свідомістю, формувала мої музичні уявлення», ‒ писав Рейнгольд Глієр.

Глієрівці-музичні амбасадори
Олександр Злотник: Сьогодні більшість музичних навчальних закладів відмовились від звітніх концертів з виступами колективів, адже багато музикантів і студентів за кордоном, тому все це доволі складно. Але минулого року наші колективи виступали ‒ і хори, і симфонічний оркестр, і народний, і духовий. Складно, коли вимикають світло, повітряна тривога, а треба проводити репетиції навіть у темряві й мряці. У нашому сховищі у флігелі проходили репетиції при запалених свічках чи ліхтариках, але колективи працювали.
Наші випускники ‒ це амбасадори по всьому світу. В рамках мистецького проєкту GLIERІV-FEST – 150 ми започаткували медійний проєкт на ютубі та в соцмережах – GLEIR-BRIDGE. До нього долучилися глієрівці з інших країн – професор Вищої школи музики (Женева, Швейцарія) Денис Северин, солістка Силезької опери (Польща) Ярослава Некляєва, також узяли участь Сара Гейтс (Велика Британія) й інші. І всі вони грають музику Глієра!

Інновації й традиції Академії імені Глієра
Як вдається поєднати традиції й інновації навчання в Академії?
По-перше, у нас найстаріша в Україні кафедра джазу (заснована понад 40 років тому) і дуже гарні джазові музиканти, як викладачі, так і студенти. Це вже традиція! Вони грають по всьому світу, їх запрошують у найрізноманітніші проєкти. Виступають як соло, так і колективами. Я можу сказати, що наші – найкращі! Коли вони поїхали у Валенсію (там філіал знаменитого музичного коледжу Берклі (Бостон, США і сильна школа джазу), то, повірте, наші студенти звучали на рівні вихованців цього відомого навчального закладу. У нас працює Денніс Аду – відомий багатьом талановитий трубач. Потрапив до нас на навчання з дитячого біг-бенду О. Р. Гебеля (Кривий Ріг), а після завершення навчання залишився у колективі вже викладачем. Ми своїх не забуваємо, тримаємо зв’язок.
Сьогодні на вступі у нас конкурс, не зважаючи ні на що. Чотири роки тому ми відкрили відділення мюзиклу. На мій погляд – це найскладніший фах. Той, хто вступає на нього, повинен володіти чотирма видами вокалу: академічним, народним, джазовим і естрадним; знати чотири види хореографії, володіти акторською майстерністю плюс фехтуванням. Обов’язково володіти фортепіано, а з другого року навчання взяти ще додатковий інструмент, володіти обов’язково англійською мовою, а з другого курсу взяти ще одну іноземну. Ми готуємо вже такого артиста, який спокійно ввійде у будь-який колектив не лише України, а й світу. І це, до речі, традиція саме українського музично-драматичного театру – артист-універсал. А зараз попит на театр у Києві самі знаєте який, квитків не дістати. Ми готуємо на червень великий концерт із нашими студентами в Палаці Україна, самі все побачите.
Хотілося б нагадати, що Тіна Кароль, Злата Огневич, Джеррі Хейл – з глієрівського гнізда. От і зараз наші інші студентки поїдуть на Євробачення у Швейцарію разом із переможцями.

Наступний ювілей: перспективи
Якщо мріяти про майбутнє. На 200-річчя від дня народження Рейнгольда Глієра – як вшановуватимуть в Академії постать киянина і музиканта світового масштабу?
На 200 років з дня народження Рейнгольда Глієра ми мріємо про концертну залу. Сьогодні, на жаль, колективи і студенти виступають у неприйнятних умовах. Це ганьба, що у нас із 1941 року немає концертної зали. Радянські війська залишали Київ і підірвали наш навчальний корпус на Хрещатику, 26. Цікаво, що у 1915 році було заплановано будівництво концертної зали на 2000 місць. Уже були виділені кошти, але поки робили проєкт, креслення – почалась революція 1917 року. Отже, на наступний ювілей Глієра очікуємо великий концерт у залі на 2000 місць у Києві – європейській столиці незалежної України.

Розмовляла Аліна Лісневська

Фото надано Київською муніципальною академією музики ім. Р.М. Глієра

(Статтю було опубліковано в друкованій версії газети “Вечірній Київ”)