Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

«ПРИЧИННА». ЯЗИЧНИЦЬКА МІСТИКА У ТИШІ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ

З нагоди 181-ї річниці першої публікації «Кобзаря» кінокомпанія «Магіка-фільм» дарує відкритий доступ до  анімаційної стрічки «Причинна», створеної за мотивами однойменної балади Тараса Шевченка. Про те, як виникла ідея фільму, чому використали  прийом живопису, а не стандартної анімації, та яке було «життя після Причинної» – розповів режисер стрічки Андрій Щербак.

 – Як ви прийшли до «Причинної» та взагалі до Тараса Шевченка?

  • Коли я вчився у Коледжі мистецтв, в освітній програмі не було Шевченка. І в школі ми його не проходили. Я побачив «Кобзаря» на поличці у тата, він його читав. І я відкрив перший твір, який там був. Це – «Причинна». Мені сподобалась атмосфера української ночі, русалок, язичницька таємничість. І я захопився цією тематикою, малював ескізи, хотів робити русалок, Дніпро, зорі. Але викладачі мене відмовили: складна тема, багатофігурна композиція. І я написав диплом – про козака, який спить. Це був десь 1998 рік. Тоді професори говорили, що український патріотичний дух ще спить і це дуже небезпечно, бо навколо багато ворогів.
  • Але ж прем`єра фільму відбулася аж 2017 року. Увесь цей час ваша ідея залишалася «на полиці»?
  • Тема «Причинної» відродилася у 2012 році, коли я вже працював художником-постановником в кіно. Мене Олена Борисівна Касавіна (ред. українська режисерка, художниця-мультиплікатор, педагогиня) підштовхувала до самостійної творчої діяльності у якості режисера. Я замислився над тим, що б я міг зробити, який фільм у мене міг би бути першим. Тоді тема нереалізованого творчого потенціалу нагадала про себе. Я написав сценарій по «Причинній» і зробив ескіз. Щоправда, поклав у стіл. Знаєте, одна справа – прагнення і бажання, а інша – своєчасність. У 2012 році цей фільм був би зовсім не актуальним і сприйнявся б як чергова шароварщина, держзамовлення і тому подібне. А ось в 2015 році «Причинна» стала на часі.
  • Тому що тема зруйнованої сім‘ї, зруйнованих стосунків, коли жінка чекає кохану людину, не знає нічого про його існування, чи живий він чи мертвий, чи похоронили його, як має бути, за козацькими традиціями, чи його вовки з‘їли. Все це стало актуально, оці муки, страждання, очікування, незнання, все, що хвилює Причинну, усі її переживання – все це стало близьким для сучасної української жінки. І саме через те, що у фільмі стала потреба, я і захотів дати йому життя, вкласти в нього свої сили. Тоді стрічка, на мою думку, стала потрібною. Так і виявилось.  Цей фільм має катарсичну ціль, щоб люди, для яких це актуально, могли повністю пережити ті почуття, які, скоріш за все, пригнічуються. Часто ж люди роблять вигляд, що нічого не сталося. Я по собі це знаю. Коли розпочалася війна, я спілкувався з батьками, які перебували в Луганську. Вони розказували, як щодня літають літаки, зриваються бомби. Ми говорили по телефону так спокійно, ніби нічого не відбувається. Страшно, так, це усвідомлювалось. Але не було почуттів. А ось коли вони вирвались, приїхали, то я ридав цілу годину, напевно.

 – Ви говорили, що фільм не про війну, а зараз стверджуєте, що саме війна вплинула на його створення. Чи хотіли ви на фоні прем‘єри говорити про ситуацію на Сході?

  • Цей фільм не про війну. Їй присвячено усього 30 секунд. Показано, як козак бореться з ворогами, але ми не знаємо, з якими. Може, з турками, чи воює у Франції за гроші. В поезії про це не йдеться і в фільмі так само. Такої спекуляції немає. Так, це стрічка про почуття і муки через розлуку. Наприкінці історії, коли козак знаходить свою закохану, яка чи спить, чи померла, у Шевченка він божеволіє і вбивається насмерть. Я ж зробив інакше…

Цей фільм про розруху і безвихідь, яку утворює невизначеність. Звичайно, це наслідки війни, її вплив на свідомість людини, розум. Війна є причиною цієї розлуки у будь-якому випадку. Йдеться про це. Але, якщо б це був фільм про війну, як я це хотів відпочатку, я б зробив сучасне українське село, сучасного козака-військового, який з автоматом боронить Україну. Але це б виглядало як спекуляція. Це було б більш відверто, але віддалило би мене від атмосфери української ночі, язичницької магії, красивої музики, яка трохи нагадує кельтську чи давню українську. Сучасна культура не така дика, як язичницька, коли жінки топили дітей, топилися самі і називалися русалками і так далі. Усього б цього вже не було, якби я зробив фільм про сучасність. Звичайно, це фільм про війну, але акцент на цьому не робився.

  • Ви згадували про «магічність» музики в «Причинній». Як ви її добирали?
  • З музикою мені просто дуже пощастило. По-перше, талановита композиторка, учасниця проекту Shopping Hour і продюсерка Таня Шамшетдінова написала раніше пісню «Time to forget». Мені вона сподобалась і я запропонував її використати для сцени з русалками. Тому що там є відчуття суму і водночас якась магія. Вдруге мені пощастило, коли Тетяна запросила колектив музикантів, які грають на віолончелях. І вже був створений аніматік фільму. Це дуже приблизно намальований сюжет. І ось під цю динаміку анімації, яка вже була зроблена, вони написали кілька композицій. Я знав, що мені потрібно: важкий рок, виконаний на віолончелі – грубий, страшний, драматичний. Вони написали дуже круто. З кількох композицій ми обрали найкращу і хлопці зайнялись її доопрацюванням.

І втретє пощастило, коли ми вирішили записати пісню зі словами «Якби-то далися орлинії крила, за синім би морем милого знайшла; живого б любила, другу б задушила, а до неживого у яму б лягла». Це клятва, прагнення і воля піти на усе заради свого кохання. Тут і з‘являється розуміння, що Причинна божеволіє, усвідомлення того, що щось не так, починається сюрреалізм і справжній страх.

Так що з музикою просто пощастило, мені було достатньо просто розказати, чого я хочу, і я отримував результат. Зі мною працювали гарні музиканти, які теж хотіли зробити фільм. Вони настільки дружньо і самовіддано працювали, що ми отримали класний результат. Музика – це 50 відсотків успіху.

  • Як ви почали працювати з кінокомпанією «Магіка-фільм» та з продюсером Геннадієм Кофманом?
  • Я на той час працював у проекті «210 добрих справ» і мав гарні стосунки із командою. Вони мені пропонувала йти на пітчинги з їхнім проектом, але він мені не подобався. Тому я запропонував свою ідею – «Причинну». І тут спрацювала якась магія. Цей проект побачила Касавіна, яка й підштовхувала мене до режисерства. Ідею розповіли Геннадію Кофману і він вирішив зі мною зустрітися. Він провів інтерв‘ю зі мною про фільм, питав про моє бачення сюжету, про те, що я хочу створити. І після цього Геннадій сказав, що йому це цікаво, але треба ще працювати. Ми регулярно спілкувалися, переписувалися, я писав сценарій, режисерське бачення, різні документи для пітчингу. Своїм прагненням і роботою я певно переконав Геннадія, що за проєкт варто взятися. Завдяки нашим розмовам я до кінця усвідомив, що я хочу бачити наприкінці.
  • Чому саме живопис? Не легше було створити комп‘ютерну анімацію чи щось подібне?
  • З Геннадієм ми теж обговорювали, чому саме живопис, коли можна зробити ляльковий фільм, 3D-графіку чи контур-заливку, як Дісней робить. Я переконав його у тому, що живопис – це єдиний документ, який ми маємо за подіями 200-річної давності. Саме за живописом, не за світлинами, ми знаємо, який вигляд мали люди того часу, яке в них було вбрання, чим вони жили, як вони бачили природу. Історія, виконана в стилістиці живопису, буде переконливою і матиме вигляд як документ. А решта технік буде підкреслювати мультиплікаційність. Є вже стереотипи, якщо контуром намальовано чи олівцями – це дитячий мультик, а якщо живописом – то це вже анімаційний фільм.
  • Що було найскладніше?
  • Почати. Коли вже ідея була розроблена, було важко почати робити анімацію. Було страшно. У фільмі багато переходів і жодного монтажного стику. Важко було наважитись на таке, бо це складно і ще й потребує багато часу, сил та фантазії. Бо ж треба багато різних придумок, які будуть розважати глядача. Фільм, навіть драматичний, робиться для розваги.

Перші сцени були прості. Була ідея почати фільм статичними кадрами, малою кількістю анімації, щоб глядач звик до такого спокійного ритму, поезії, любові. Але це лише така невелика провокація. Типу: зрозуміло, знову Шевченка показують у традиційному стилі. Та вже на першій хвилині з‘являється сцена, де Причинна біжить із рушником і ніби натякає на динаміку. І далі рух усе збільшується й пришвидшується, не дає відпочити і зупинитися глядачу. Це й було найскладніше.

Два чи три місяці я малював аніматік, нічого не виходило. І коли я зрозумів, що маю зробити, я усвідомив, що попросив замало часу – лише рік, а мені потрібно наполовину більше. І вийшов аврал. Працював дванадцять – шістнадцять годин на добу. Після 10 хвилин фільму робота пішла легко. Я настільки звик до такого темпу роботи, що вже все йшло легко, я робив з насолодою, не втомлювався. Коли я все закінчив, то готовий був ще 5-10 хвилин фільму доробити.

  • Як створити такий маштабний проект з великою кількістю роботи і не вигоріти професійно?
  • А я й вигорів, коли зробив фільм. Мені вистачило сил на стрічку, був такий запас енергії. А потім я нічого не міг робити пів року. Це продовжується і до сьогодення, чесно кажучи. Я дуже втомився, тому нагороди, призи вже не мали для мене такого значення, я дивився на все це дуже спокійно. Насправді для мене було найважливіше, щоб український глядач побачив цей фільм. Я робив його не для закордонних фестивалів, а для нашого глядача. Тому я дуже радий, що зараз фільм виходить онлайн. Чесно, я не знаю, як його сприймуть зараз, на восьмому році війни. Зараз вже зовсім інший час, суспільство зовсім інакше. Подивимось…

З 26 квітня переглянути стрічку «Причинна» онлайн можна на новій сінематеці кінокомпанії «Магіка-фільм» абсолютно безкоштовно за лінком https://filmclub.magikafilm.com.ua/film/prichinna#prichinna

Інтерв‘ю підготувала Альбіна Панченко