Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

Олександр Потебня: «Єдина ознака, за якою пізнаємо народ – єдність мови»

У середині позаминулого століття українська наука зазнавала значного прогресу, з виразною перевагою гуманітарних дисциплін над природничими. Етнографія, народознавство, історія, фольклористика та мовознавство займали провідні місця у цьому розвитку. Олександр Потебня, видатний український філолог, вважався новатором і філософом мови.

Олександр Опанасович народився 22 вересня 1835 року на хуторі Манів, що розташовувався в Полтавській губернії (сучасна Сумська область). Його батьки, хоч і були з шляхетного роду, проте не належали до заможних верств населення. Змалку хлопчик проявляв інтерес до філологічних наук та історії.

Після успішного закінчення гімназії, ще не досягнувши шістнадцяти років, він став студентом юридичного факультету Харківського університету. Однак через рік перевівся на історико-філологічний факультет. У 1856 році успішно закінчив виш і захистив дисертацію “Перші роки війни Хмельницького”. Пізніше він працював викладачем у місцевій гімназії, але згодом повернувся до університету, де став доцентом.

Молодий вчений Олександр Потебня спрямував свої дослідження на галузь слов’янознавства, оскільки виникла потреба вирішити актуальне питання про місце українців у слов’янській спільноті. Російська наука не визнавала українців як окремий народ. У той час Максимович і Костомаров, наші власні дослідники, на підставі філології, етнографії та історії намагалися довести протилежне.

У 1860 році Олександр Потебня отримав ступінь магістра, захистивши дисертацію на тему “Про деякі символи в слов’янській народній поезії”. Він продовжив свої дослідження в галузі мовознавства, філософії та етнології. Через два роки опублікував свою працю “Думка й мова” у впливовому виданні “Журнал Міністерства народної освіти”. Цей твір миттєво привернув увагу фахівців, а сам Потебня став на один щабель із провідними вченими. У своїх працях 1860-х років він досліджував ритуали, вірування, релігійне світовідчуття наших предків та інші аспекти.

У той же час мовознавець Потебня активно співпрацював із членами Громади, маючи спільну мету – покращення народної освіти. Він, разом зі своїми однодумцями, дуже хвилювався за стан народної освіти. Для недільних шкіл Потебня написав “Абетку для недільних шкіл”. Незважаючи на те, що ця праця не була опублікована за його життя, вона була включена в 1989 році як додаток до журналу “Київська старовина” під назвою “Руководство к обучению грамоте, составленное для малорусских вечерних школ А. А. Потебней”.
Крім того, Олександр Опанасович ініціював створення шкіл для народних вчителів, писав навчальні програми та викладав. Взаємодіючи з селянами, які приходили на його заняття, дослідник мав можливість записувати з їхніх вуст місцеві приказки, народні пісні та інші етнографічні матеріали. У 1862 році Потебню було відряджено за кордон до Німеччини, де він вивчав санскрит, а також відвідав Чехію та Австрію. Проте його поїздка була під пильним спостереженням місцевої поліції, яка остерігалась русофільства.

Вдома за Олександром Опанасовичем також встановили пильний нагляд. Його молодший брат, Андрій, брав активну участь у польському повстанні проти російської імперії. Незважаючи на те, що не було жодних компрометуючих доказів проти Олександра, ці обставини зашкодили його репутації.

За рік після повернення до Харкова Потебня став доцентом, а в 1875 році отримав звання професора. Протягом цього періоду він відійшов від справ громади і повністю присвятив себе науці.

У Харківському університеті Потебня заснував впливову філологічну школу, багато з його учнів стали видатними вченими. Його школу вважали однією з найавторитетніших в лінгвістичних колах. Крім того, Потебня розглядав ідею зв’язку мови та психології, розвивав психологічний підхід до мовознавства та довів взаємозв’язок між мовними та національними питаннями.

Під пером Олександра Потебні була опублікована його дослідницька праця “Из записок по русской грамматике”, яка була видана друком. У цій праці він детально описав зміни в структурі української, російської та інших слов’янських мов і виділив характеристики, що були притаманні лише українській мові. Завдяки своєму володінню декількома мовами, Потебня зміг аналізувати та довести унікальність та особливості рідної мови.

Олександр Опанасович Потебня був дуже продуктивним автором, який написав багато праць, присвячених мовознавству, літературознавству та етнографії. Він також видавав фольклорні збірки з коментарями. У своїх дослідженнях розглядав походження фонетики, граматики та інші аспекти мови.

Крім того, видавав та редагував праці таких письменників, як Петро Гулак-Артемовський та Григорій Квітка-Основ’яненко. Він також частково адаптував українською мовою “Одіссею”.

Поховання Олександра Потебні відбулося 11 грудня 1891 року у Харкові на Івано-Усікновенському кладовищі. Його наукова спадщина живе далі, а Інститут мовознавства Національної Академії Наук України носить його ім’я, визнавши його великий внесок у розвиток мовознавства.

Аліна Лисенко,
студентка факультету журналістики Університету Грінченка