Емма Андієвська: необмежений політ фантазії
19 березня 1931 р. народилась відома українська письменниця, поетеса та художниця Емма Андієвська.
Її життєва історія така ж неповторна й самобутня, як і її твори чи картини.
«Україна для мене — усе, це прекрасна країна, і я вбачаю завдання в тому, щоб відкрити світові, яка вона дивовижна і який талановитий народ — українці». (Емма Андієвська)
Емма Андієвська українська талановита художниця, поетеса та письменниця. Її можна назвати справжньою патріоткою, хоч вона й провела більшу частину свого життя за кордоном. Це проявляється в усій її творчості.
Патріотичний акцент великої кількості творів, щирі вчинки та висловлювання, чудове володіння мовою – усе це невеличка частина неосяжної творчості Емми. До кола знайомих Андієвської належали скульптори Михайло Черешньовський та Григор Крук, художники Марія Дольницька та Яків Гніздовський, а також поети Михайло Орест, Олег Зуєвський та Василь Барка.
Народилася жінка у місті Сталіно (сучасний Донецьк) у родині хіміка-винахідника та вчительки біології. Із дитинства дівчинка була надто хвороблива, що змусило родину переїхати спочатку до Вишгорода Київської області, а згодом до Києва, де їх і застала Велика вітчизняна війна. Тоді ж загинув батько письменниці — його було безпідставно розстріляно радянською владою.
У 1943 році через загрозу знищення решти родини мати вивезла їх до Німеччини, де вони жили в англійській окупаційній зоні Берліна. Емма відмовилась відвідувати жіночу гімназію, оскільки в ній викладали нецікаві для неї предмети (вишивання, вміння робити зачіски та мило усміхатись). Тому вона вчилась у гімназії для хлопчиків, хоча це було проти тодішніх правил. Емма згадує, що спочатку хлопці кепкували з неї, але оскільки вона була досить серйозною дитиною, з гарною пам’яттю, реакцією та успішністю, то кпини скоро припинились. Художньої освіти Емма не отримала, у сім’ї не було на це можливості, та й здоров’я Емми було не найкращим, вона страждала на туберкульоз хребта, вісім років носила корсет.
Відсутність художньої освіти не стала недоліком, політ фантазії Емми нічим не був обмежений, не був запрограмований ніякими теоріями. Дівчина наповнювала свою голову чим вважала за потрібне, з чотирнадцяти років вже могла читати іноземну літературу мовою оригіналу. Але, не зважаючи на те, що вона знала багато мов та багато подорожувала, українська завжди була на першому місці та ніщо не могло похитнути її любов до України. Пише вона лише рідною мовою.
У 1957 році письменниця з усією родиною переїхала до Нью-Йорка, США. Там її творчість набула ще більшого розквіту та впливу. Сама Емма називає себе візіонером, свої роботи уявляє та тримає їх в голові чи отримує у снах. Так вона говорить, що свою першу книгу «Герострати» побачила у сні в 19 років, бачила слова, цілісний текст уві сні.
До заслуг Емми Андієвської можна й віднести якісну та досить тривалу журналістську діяльність. Пропрацювавши на радіо «Свобода» упродовж 1959–1963 років вільнонайманою працівницею, жінка стала штатною працівницею радіо до 1995 року. За цей час вона працювала дикторкою, сценаристкою, режисеркою і редакторкою українського відділення радіо «Свобода». Особливістю Емми є те, що вона дуже мало спить, іноді лише дві години на добу.
Майстриня створила 40 книжок, серед яких романи, коротка проза, поетичні збірки та близько 15 тисяч намальованих картин. Часто героями творів Емми стають митці, науковці та винахідники. У Емми зовсім небанальний підхід до створення творів, вона має свій унікальний стиль: у поезії пропуск дієслів та яскрава образність покликані підкреслити багато фасетів та можливостей сприйняття буття. Одним із основних переконань Емми є те, що кожна людина здатна реалізувати себе, роблячи свідомий вибір у житті.
Твори письменниці легко можна назвати антиімперськими, будь-які утиски українців жорстко засуджуються у творчості жінки. Голодомор та знищення інтелігенції радянською владою також не менш важливі теми, які порушила Емма у своїх текстах.
Жінка ніколи не втрачала віру в свій рідний народ: «Картина, яку я побачила, нагадувала анекдот: м’ясник є, м’ясарня є, тільки м’яса немає. Досі сподіваюсь, що м’ясо наросте, я вірю в молодь, вірю в неймовірну силу і креативність українців. Рекомендацій не даватиму, бо не належу до тих провідників, котрі підіймають пальчик і кажуть, як кому жити. Хочеш когось повчити – стань для нього прикладом», – такими стали слова Емми у 1992 році під враженнями перших відвідин України після еміграції.
«Я завжди хотіла зробити Україну» – такі гучні й водночас пронизливі слова… І головне, що, спостерігаючи за життям Емми, неможливо в них не повірити.
Марія Середа,
студентка факультету журналістики Університету Грінченка
