Кобзарі й ярмаркування: сила традиції

Днями під час 19-ї сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань охорони нематеріальної культурної спадщини до переліку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО внесли кобзарство.

На форумі “Ярмаркова культура: сучасність завдяки традиціям”, який відбувся в Києві й організатором якої стала ГО «Десяте квітня» за підтримки Агентства ООН у справах біженців, якраз і зібрали кобзарів з різних куточків України.

Митці із Львівського та Київського кобзарських цехів демонстрували це унікальне у світі мистецтво.

А ще на форумі презентували фестиваль “Чорноморський степ”, творчість гурту “Яри” та збірку поезій В’ячеслава Бондара.

Як саме це було – подробиці в нашому репортажі.

Крізь віки – крізь покоління…

Присутні в залі ніби прокинулися від зимового похмурого настрою, коли на екрані з’явився пейзаж Одещини та вже така рідна мелодія 58 струн – перед присутніми розкрилося інтро фільму “Чорноморський степ”… На екрані усміхнений та життєдайної бадьорості Максим Трубніков – заслужений вчитель та “затруджений голос”, реконструктор кобзарської традиції робить зачин не лише до сюжету, але й захоплює увагу. Максим впевнено стверджував, що кобзарювання супроводжувалось замилуванням простотою форм та сакральністю. Рідною та душевною мовою лунали слова про любов до музики, Батьківщини, до землі, що дала силу боротися, сподіватися і впевнено перемагати ворога та власні страхи.

Як дерево корінням живиться від землі, так і наші ліра та бандура глибоко вросли у серце нашої української культури. У документальному фільмі “Чорноморський степ” Тарас Дороцький – неймовірного таланту лірник, що має вади зору, запитав : “Позаду мене хрести? Як на мене, хрест – це символ надії”.

І дійсно, нині, коли слухаємо спів бандури, здається, ніби чуємо відлуння віків — і плач, і радість, і молитву, і заклик до свободи, це все, хоч і не бачиш, але відчуваєш. Адже на шляхах та майданах, під сяйвом ясного сонця чи в туманах ранкових, стояв лірник — муж сивочолий чи молодий, із сліпотою тілесною, але зором духу глибоким. Пан Тарас, виконуючи думи, змусив задуматися кожного – кожного про своє, але в ту ж мить усіх про одне й те ж. У перерві між виконанням він сказав:
– Думи не так про журбу, як про надію – символ незламності та невмирущої стійкості народу, який в найскрутніші часи вміє в горі народити радість.

Не оминули увагою й Миколу Товкайла – археолога, кандидата історичних наук, що здивував появою відразу з двома музичними інструментами. Пан Микола створив немов цілу пейзажну алею почуттів головних героїв дум, і точно на довгий час поселив у свідомості бажання вивчати та заглиблюватись в наше музичне коріння. У такі моменти приходить усвідомлення, що Кобзарі були голосом України в найтемніші години її буття. Під час лихоліття чужинецького панування, коли слово рідне придушувалося й утискалося, їхні струни промовляли до кожного серця. Навіть у страшну добу заборон і утисків кобзарі не мовчали — їхній голос був силою, що оживляв націю.

«Я людина степу»

Цоб-цабе та цоб-цабе. В’ячеслав Бондар читав усім нам ще поки невідомі вірші. “Ковила його колисала, снів навівала, кохала…”. Його збірка “Реп’яхами степ ранок майоріє” складається з 4 книжок. “Я людина степу”, – каже чоловік,- “це моє відчуття всесвіту”. Зал уважно слухав, адже зазвичай пан В’ячеслав презентує свої вірші тільки своїм, тільки однодумцям.

В його словоскладанні закладена історія степу Чорноморського, Миколаївщини, звідки чоловік родом, через це й попередження: “Ви почуєте багато маловідомих слів, вони зародились там, де річка Кодима впадає в Південний Буг”. І сльози, і вітер, і радість буття, все було там – на аркуші, що тримали сильні руки.

Золото Слобожанщини: гурт “Яри”

Майже о 5 годині вечора, під “Огороднє діско”, танцювали ойру авторки цього репортажу. Перлина Харківського гурту “Ярів” – Ірина Бережна – змусила підхопитись із місця. Схоже, ніхто не залишився байдужим. А гурт презентував свій новий альбом “Де земля тремтить”.

– Альбом наш не носить назву через бойові дії на сході, де все ходором ходить від шахедів і тривог. Насправді вона про важливість українського душевного спокою, коли при важкій ситуації люди зберігають велике серце, але холодний розум, – говорить Микола Пазич, музикант та лідер гурту.

Звучали не лише запальні хіти, а й ліричні композиції, як от: «Колисковий кіт», що присвячена охоронцям-чоловікам. Або ж пісня «Журавко» – для тих, кого вже немає поряд… Учасники “Ярів” наголошували на тому, що через повномасштабну війну, на жаль, не змогли зібратися всім колективом. Проте дух пращурів змушує їх далі й далі співати та музикувати.

Гурт “Яри” показують справжній приклад популяризації глибинності національної культури, і за допомогою соціально-побутових історій доносять цінність свого, рідного. Навіть під час виконання драйвового хіта “Посіяла огірочки” порадили слухачам звертати увагу не лише на те, що росте в рядку, а й на те, що між рядками.

«На біс!» – викрикує хтось із залу, і гурт виконує свій сингл «Яри». У всіх присутніх це викликає хвилю емоцій і бажання підспівувати.

А В’ячеслав Бондар, поет та член ради правління ГО “Десяте квітня”, сказав про наш Київ ось що: “Ця земля чекала своєї пісні”.

“Поєднавши музику, звучання, ця зустріч продемонструвала тяглість традицій і культури. Надіємось, що така подія, як відновлення ярмарковості, згуртованості і єднання, відбуватиметься щорічно”, – підсумовує координаторка розмовно-інтеграційних клубів РІКА  ГО «Десяте квітня», кандидатка філологічних наук Інна Пономаренко.

Автори: Діана Римарчук, Наталія Сидорчук
Фото: Діана Римарчук