КІНООГЛЯД ФІЛЬМУ «ГУЦУЛКА КСЕНЯ»: УКРАЇНСЬКИЙ КОЛОРИТ БЕЗ НАФТАЛІНУ
Протягом останніх років український кінематограф переживає період, який я б назвала «ренесансом» українського кіно. Українські стрічки вражають не лише вітчизняного глядача, а й заполонили екрани відомих світових кінофестивалів. Якщо Ви досі не знайомі з творчістю наших режисерів, то пропоную вам почати знайомство зі справжнього українського кіно. Рекомендую Вам до перегляду стрічку Олени Дем’яненко «Гуцулка Ксеня», адже що може бути більш українським та колоритним, як не фільм, знятий в серці Карпат.
Історія відбувається в далекому 1939 році у містечку Ворохта посеред мальовничих Карпат. До рідних країв приїжджають американці українського походження: син заможного емігранта Яро, його дядько Майкл та їхні далекі родички – Гелен з донькою Мері. Причиною, через яку вони подорожували Західною України, є заповіт батька Ярослава, згідно з яким син успадкує від нього мільйон доларів, але тільки за однієї умови – якщо протягом року після смерті батька одружиться на свідомій українці.
Тож, до кінця завершення терміну виконання волі батька залишається всього тиждень. Протягом трьох місяців дядько Майкл намагався допомогти Яро в пошуках дружини, та все марно. Останньою надією є прекрасне містечко біля підніжжя Говерли, де, за легендою, не знайшовши спокою, з’являється привид гуцулки Ксені, побачивши яку можна загадати бажання, яке неодмінно здійсниться.
Іноземці селяться в стильний готель «Оселя «Говерла»», в якому і відбуваються подальші події фільму. Яро знайомиться з місцевою мешканкою Ксенею, вони закохуються один в одного і, пройшовши разом безліч пригод, зрештою одружуються.
Тепер трохи про історію створення стрічки. Фільм знято за мотивами оперети Ярослава Барнича, який сам свого часу був вимушений емігрувати до Америки. Режисерка і за сумісництвом сценаристка картини Олена Дем’яненко трохи освіжила та осучаснила сценарій легендарної оперети, що додало стрічці певного шарму.
Важливо зазначити, що фільм створювався в досить незвичному для українського кінематографа жанрі мюзиклу. Вже давно відійшли в минуле добре знайомі нам новорічні мюзикли за участю українських та російських зірок естради. Саме тому важливо було створити якісну стрічку, яка б стала перлиною вітчизняного кіно. І Дем’яненко це вдалось.
Головною прикрасою фільму є музичні відступи у виконанні гурту Dakh Daughters, які своїм незвичним стилем ніби осучаснюють і водночас приносять неабиякий колорит стрічці. Мюзикл на те і мюзикл, щоб всі співали, а, отже, ми почуємо спів не лише гурту, а й героїв. Не завжди захоплююче і повсякчас не дуже влучно, але персонажі і в своїх ліричних відступах у вигляді пісні мали досить гармонійний та природній вигляд.
Роль Ксені зіграла Варвара Лущик, яка на момент зйомок була ще школяркою. Певно, що саме її недосвідченість та досить юний вік допомогли створити такий чуттєвий романтичний образ. Персонаж Варвари – дівчинка, що вірить в людську доброту та прагне створити ідеальний світ. Роль Ярослава дісталась американському актору Максу Лозинському. Та справжнім ковтком свіжого повітря стала Христина Федорак, що зіграла Марічку. З’являючись всього в декількох сценах, вона змогла затьмарити навіть досвідчених акторів.
Чесно кажучи, важко коментувати фільм, коли він просто хороший. Так, це не стрічка, що претендує на звання кращої за всю історію людства, тут є багато недоліків у вигляді недоречних музичних сцен, які, часом, більше заважають розвитку сюжету, аніж стимулюють його; швидкого перебігу любовних сюжетних ліній, слідкуючи за якими не встигаєш помітити, коли герої встигли покохати одне одного. Але навіть враховуючи це, він є настільки добрим та яскравим, що неможливо говорити про його недоліки. Хороші актори, образи, які влучно передають настрої тих часів в Україні, музична складова та солодка картинка – все це створює незабутній образ «Гуцулки Ксені» (як легенди, так і фільму). Коли хочеш відчути український колорит без нафталіну – ти прийшов за адресою.
Карина Бейко,
Студентка Інституту журналістики Університету Грінченка
