Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

ХРИСТИНА АЛЧЕВСЬКА: ТАЛАНОВИТА ДОНЬКА СВОЇХ УСЛАВЛЕНИХ БАТЬКІВ

27 жовтня 1931 року у віці всього 49 років помирає наймолодша дитина з відомої родини українських підприємців Алчевських Христина. Імперія була безжальною до долі її родини і вона помре самотньою, без будь-яких засобів до існування.Але залишить талановиту літературну спадщину.

«Чим може бути цікавим життя простої дівчини з Харкова?» – спитаєте ви. Можливо тим, що вона була українською письменницею, драматургинею, прозаїкинею, поетесою та педагогинею, а також активісткою, що турбувалася про долю вітчизни і належала до відомої родини Алчевських – підприємців, меценатів та громадських діячів.

Так, зараз піде мова про Христину Олексіївну Алчевську, українську просвітницю, що залишила неоцінений відбиток в українській культурі. Народилася Христина наймолодшою у сім’ї, мала чотирьох братів та сестру. Дитяче виховання письменниці, що було сповнене поваги і любові до рідної мови, звичаїв і традицій українського народу, справили великий вплив на життя драматургині. Творча атмосфера, серед якої виростала Христина Алчевська, і виховання матері привили дівчині пристрасть до вітчизняної і світової літератури.

Почала писати ще змалечку і в 10-річному віці видавала дитячий журнал «Товариш», у якому розміщувала свої твори. Подорослішавши, Христина Алчевська починає працювати викладачкою французької мови в гімназії, а також у недільній школі своєї матері. Незважаючи на всі заборони, знайомила учнів з українськими книжками. Христина Олексіївна навіть хотіла написати новий підручник з української літератури.

Письменниця листувалася з багатьма іншими письменниками, зокрема, з Лесею Українкою, М. Коцюбинським, В. Стефаником, Олександром Олесем, але її найліпшою подругою була Ольга Кобилянська.

Її творча спадщина досить велика і надзвичайно важлива. У її творах бринить занепокоєння долею України та всього світу, самотність і безсилля людини, підноситься боротьба за свободу, відчувається захоплення видатними майстрами літератури й мистецтва, зачарування красою природи.

«О, як востаннє листя сяє!
О, як шепоче осінь та…
Се — ніби юність промовляє,
Се — мрія серця золота:
“Живи! люби! кохай Вкраїну!
Поверне кращая доба…
В краю не буде смерті й тліну,
Не смерть міцна, а боротьба!”

Із збірки «Пісня життя», 1910.

Вікторія Вовк