26 вересня – Європейський день мов

26 вересня весь світ відзначає Європейський день мов. Це свято, проголошене Радою Європи у грудні 2001 року під час Європейського року мов, для заохочення вивчення мов як у школах, так і протягом усього життя людини. Це свято, яке нагадує нам, наскільки різноманітними є мови Європи і що мови є важливими свідками історії та культурних подій.
У Європі нараховується понад 225 автохтонних мов, навіть не включаючи мови, які з’явилися на континенті через міграцію.
За різними даними, у світі існує від п’яти до семи тисяч мов, однак статус lingua franca, тобто міжнародної мови, якою спілкуються носії інших мов, належить англійській. Зараз англійська мова є найпопулярнішою іноземною мовою в Європі, після неї йдуть німецька, французька, італійська, іспанська, інші. Мабуть, найбільшою проблемою, з якою стикаються ті, хто починає вивчати англійську, є розбіжність між вимовою більшості англійських слів і їхнім написанням. Або, як жартував Марк Твен, англійською ми говоримо «Манчестер», а пишемо «Ліверпуль».
Вивчаючи мови інших народів, ми розширюємо свою картину світу, адже починаємо дивитися на нього крізь призму іншого світогляду.
Згадаймо привітання різними мовами.
Давні римляни – бажали здоров’я «Salve!», тобто «Будь здоровим!». Давні греки – «Хайре!» – пропонували радіти життю – «Радій!». Албанія – То-ньят-йєта означає «бажаю вам довгого життя». Україна – Добридень! Добраніч! – Побажання доброго, вдалого дня.
Арабські країни – асаляму алейкум – мир вам! Або мир з вами! Чеченська Республіка – Де дікка дойла шунна», тобто «Нехай сьогоднішній день стане для вас хорошим». Алтайці – «Тякші лар ба?», тобто уточнюють «Чи все добре?». Перси бажають «Будь веселим!», Ізраїль – «Мир Вам!». Гренландія – обговорюють погоду – «Гарна погода!», навіть коли погода погана.
Азербайджан – «Неджясян?», тобто «Як справи?». Узбекистан -«Калейсіз?» – «Як справи?» Японія – «Коннитива» означає «ось день» або «день настав». Памірці – «Чатуй!» й «Не знай втоми!» Афганістан – «Та не будеш ти втомленим!» Монголія – «Як кочуєте?» або переживають – «Як Ваша худоба?».
Зулуси говорять «Я тебе бачу!» – «Сакубона!» Румунія – «Тобі добре?» Данія: «Ти добре живеш?». Вайнахи – «Будь вільним!» Маорі – «Дякую за цей ранок», «kia ora!». Китай – «Чи їв ти сьогодні?» – «Нии-хау-ма». Індіанці навахо – «Все добре!» тощо. І такі привітання – це не просто слова. Це віддзеркалення менталітету, цінностей та турбот, що об’єднують людей. Уже у вітаннях ми можемо побачити те, що, дійсно, важливе для того чи іншого народу. Від здоров’я до радості життя, від побажань довгого життя до бажання бути вільними – ці фрази несуть в собі душу кожної культури і її унікальний погляд на життя. Такі вітання є частиною культурного спадку і віддзеркалюють глибокі цінності та турботи народів. Мова – це ж не просто комунікація, але й віконце у світ різних культур та світоглядів. Поки жива мова в устах народу, живий і народ, і це – важливий аспект розмаїття нашого світу.
Мова – наша історична і генетична пам’ять. На жаль, за століття гонінь, зневаги ми перестали розуміти божественну красу і таїну рідного слова. Історія мов постійно еволюціонує, і деякі слова можуть втрачати своє первинне значення або набувати нових значень через різні історичні чинники та культурні впливи. Це не обмежено лише українською мовою і відбувається у багатьох європейських мовах.
Промовляючи «спасибі», не всі ми сьогодні здогадуємося, що промовляємо священну молитву «Спаси тебе Боже». Чуючи слово «жалюгідний», ми, як правило, уявляємо щось нікчемне, гідне лише зневаги. Етимологічно ж жалюгідна (людина) насправді означає «людина, гідна (потребує) нашого жалю», тобто співчуття, милосердя і допомоги. І такі слова ми можемо знаходити в будь-якій мові. Скажімо, у французькій мові слово «blessé» спочатку мало значення «поранений», а з часом його вживають для вираження емоційного переживання, схожого на «поранений душею». Така трансформація відбиває вплив культурних змін та емоційної спрямованості суспільства. Іспанська мова теж має приклади таких змін. Наприклад, слово «carne» оригінально вказувало на «м’ясо», але в сучасному іспанському вживанні воно також може означати «тіло» у більш абстрактному контексті, що показує зміну в сприйнятті та вживанні цього слова. Такі приклади ілюструють, наскільки мови є живими організмами, які віддзеркалюють культурні та історичні трансформації. Важливо пам’ятати цю динаміку і розуміти, що мови завжди в еволюції, але зберігають у собі багато цінних культурних інформацій.
Нині на території Європи налічується 225 автохтонних мов – це приблизно 3% від загальної кількості у світі. Дві третіх з них або вимерли, або перебувають на межі зникнення через поступову асиміляцію, як-от: ірландська мова чи кельтські мови.
Чому так відбувається, запитаєте ви!? Є низка чинників, з-поміж яких такі.
По-перше, глобалізація та масова комунікація. Із поширенням англійської та інших глобальних мов, які використовуються в міжнародному бізнесі та масмедіа, автохтонні мови втрачають свою практичну цінність.
По-друге, асиміляція та мовна перевага. Здебільшого менш поширені мови асимілюються до більш поширених. Люди переходять на вживання більш мовно поширених мов, оскільки вони вважаються більш корисними для особистого і професійного розвитку.
По-третє, зменшення підтримки і навчання. Вимирання мов часто стає наслідком обмеженого доступу до мовної освіти та недостатньої державної підтримки для збереження та розвитку менш поширених мов.
По-четверте, соціокультурні зміни. Зміни у способі життя та розподілі населення також можуть призвести до вимирання мов. Розселення людей в мегаполіси та інші великі міста може призвести до втрати мовної ідентичності. По-п’яте, збереження мовної різноманітності важливо, оскільки мови несуть в собі культурні цінності та унікальну спадщину. Проте сьогодні зусилля на рівні освіти, культурних програм і підтримки мовних спільнот допомагають у збереженні та відновленні мов, які перебувають на межі вимирання, оскільки мова – це кордон, збереження ідентичності та ментальності, культури та цінностей певного народу.
Хоча індоєвропейське походження спільне для багатьох європейських мов, але кожна мова має свою неповторну ідентичність та унікальні риси. Завдяки мові ми можемо ідентифікувати носіїв, при цьому усвідомлюємо невмирущу практичність мовних паролів, шиболетів (мовних прийомів, що дозволяють вирізнити своїх з-поміж чужих). Згадаймо, як на початку вторгнення росії на наші землі та й зараз, ми можемо перевірити справжність українця. Наприклад, «Кропивницькі паляниці зі смаком полуниці продаються у крамниці біля Укрзалізниці».
Подібні шиболети є в інших європейських мовах. Зокрема, у французькій мові є важливий шиболет, пов’язаний із звуком [y]. Наприклад, фраза «l’heure» (година) має цей унікальний звук, який важко вимовити для багатьох іноземців.
Іспанська мова. В іспанській мові важливим шиболетом може бути звук [rr], який можна почути у слові «perro» (собака). Правильне вимовляння цього звука є важливим індикатором носія іспанської мови. У німецькій мові, шиболетами можуть бути складні приголосні звуки, наприклад, [ch] в слові “ich” (я). Вимова цього звуку може бути викликом для іноземців.
Шиболетом у шведській мові може бути вимова голосних звуків, таких як [ö] або [ä]. Наприклад, слова «sjö» (озеро) і «sär» (вродливий) мають ці специфічні звуки.
Ці шиболети створюють відмінності між мовами і допомагають визначати носіїв конкретної мови. Візьмімо наше українське «освіта», яке позначало «світло», дійсно відображає важливість знань і освіти для українців. Англійське «freedom» (свобода) є важливим поняттям та символом для англомовних народів, віддзеркалюючи їхню індивідуальність та бажання вільного самовираження. У слові «amore» (любов) італійці відображають свою відому пристрасть і глибокі почуття, які є ключовими для їхньої культури.
Слово «gezellig» (затишно) в нідерландській мові відображає поняття затишку, спільності та комфорту, що є важливими для народу Нідерландів.
Отже, слова віддзеркалюють багатство та різноманітність мовної мозаїки в Європі, ілюструючи, як мови не лише передають ідеї і поняття, але й відображають глибокий психологічний і культурний контекст кожного народу.
Мови – це свідки історії, свідки різних подій. І кожній мові є чим поділитися з нами. Наприклад, думка про це може бути підкріплена прикладом української мови, яка свідчить про багатовікову історію України та боротьбу за її незалежність. Або французької мови, яка стала мовою дипломатії та культури, поширюючи ідеї свободи та рівності. Німецька мова відображає глибоку філософську традицію, а іспанська мова – спадщину завоювань та культурного обміну в Іспанії та Америці. Таким чином, мови Європи – це не просто засіб спілкування, але й свідки минулих подій, історії та цінної спадщини.
І сьогодні наша мова – це свідок. Готуючи цю публікацію, я вирішила поспілкуватися зі знайомими, які під час повномасштабного вторгнення російської федерації виїхали за кордон. Яке ж ставлення до мови там, за кордоном, як до своєї, так і до чужої? Яке ставлення до української?
В основному, відповідали мешканці Німеччини, Польщі, Америки, Канади, Італії. Усіх об’єднало те, що на сьогодні, зважаючи на воєнний стан, зріс інтерес до української мови, підвищився її статус з-поміж українців, які перебувають за кордоном, власне, як і на рідній землі.
Люди, які переїхали за кордон зі сходу нашої країни, ще продовжують спілкуватися російською, натомість ті, хто приїхав із центру та заходу – спілкуються лише українською. Англійська, попри її міжнародний статус, не всіма визнається за кордоном. Скажімо, у Бельгії більше вчать французьку і розмовляють нею.
У Німеччині дбають про свою мову, про німецьку, і навіть коли звертаються англійською, німці можуть відповідати німецькою.
Українську мову плекають в Канаді, там багато емігрантів, але треба вчити й англійську, щоб розумітися. Більшість людей, які переїхали, свідомо переходять на українську, але лишаються й ті, на жаль, яким: «какая разніца». Італійці також дбають про свою мову і радять вчити італійську, а не використовувати англійську. Як бачимо, наголос на зростанні інтересу до української мови через війну та необхідність вивчення мови країни проживання є дуже релевантним. Також корисно зазначити, що плекання мови є важливою частиною культурного збереження для українців за кордоном, і це може бути свідченням їх зв’язку з рідною землею.
Отже, Європейський день мов надає нам можливість цінувати та популяризувати всі мови та культури у Європі. Як кажуть, чим більше знаєш мов, тим більше ти людина, то ж будьмо людьми, але передусім будьмо людьми своєї країни, своєї мови, де б ми не були і з ким би ми не спілкувалися.

Валентина Дроботенко,
доцент кафедри української мови
факультету української філології, культури і мистецтв
Університету Грінченка