20 лютого – Всесвітній День люльки

Люлька – «душа» вільних козаків

Без чого не можна уявити запорозького козака? Без люльки. До неї ставилися з такою ж пошаною, як і до «світлої зброї» – шаблі чи доброго коня. Навіть знаменитий Сагайдачний проміняв «жінку на тютюн та люльку, необачний…».

На коні чи в поході, граючи на кобзі чи просто відпочиваючи, плаваючи у морі, козаки не випускали її з рота. Серед козаків це вважалось мало не символом молодецтва. Без люльки, як без коня і шаблі, не можна уявити козака. Люлька також була оберегом, талісманом, зігрівала у буквальному розумінні цього слова в походах. Втрата люльки вважалась поганою прикметою. Люльку кожен обирав прискіпливо, намагаючись знайти особливу, не схожу на інші.

Українські козаки та селяни здавна вирізали люльки тільки з особливих порід дерев – перш за все з вишні, а також із груші, липи та вереса, з вільхи та берези, в незначній кількості з бука, горіха і березового коріння. Чубуки найчастіше виготовлялись із верби та калини, рідше з рогу. У ХVІІ-ХІХ ст. побутували також приладдя для куріння, виготовлені з дорогого матеріалу: цінних порід дерева, кістки, бурштину, мінералів та фарфору. Добра люлька ставилась нарівні з «ясною зброєю» та шаблею.

Дмитро Яворницький, відомий дослідник козацької старовини, записав спогад 116-річного чоловіка на ім’я Россолода, той у свою чергу почув це від свого батька, а той казав: «Де вже запорожці та не будуть люльок курити? Це саме перше діло у їх. Люлька у їх – сама перша подруга. Запорожець, як сів на коня, як запалив люльку, так верстов 6 або й більше смоле та з рота її не випускає» . Цікаво, але поголовна «епідемія тютюнопаління» не приводила до закономірних в наші часи легеневих хвороб. Мабуть, нейтралізували цей недолік здоровим способом життя. А також винахідливі українці робили спеціальні суміші: додавали лікарські трави, якими були багаті українські степи. Це деревій, чебрець, полин, листя валеріани, м’яти та навіть борщівник. По суті, козацька люлька була ще й аптечкою. М’ята заспокоювала, материнка покращувала роботу шлунку, любисток діяв як природній антисептик. Є дані й про так звану чаклун-траву, яка нібито оберігала козаків від ворожої кулі та шаблі. Недаремно козаків-характерників зображають тільки з люлькою та димом – так, вони ніби передбачали майбутнє.
Якими б затятими курцями козаки не були, втім ніколи не дозволяли собі палити в хаті чи курені. Бо там Бог – казали запорожці, маючи на увазі ікони. Не можна було й спльовувати на землю. Це вважали святотатством, мовляв, земля тебе породила, дала тобі тютюн, тож негоже її кривдити.

А от старші вояки не любили гаяти час на розпалення люльки, а надавали перевагу ріжку з нюхальним тютюном. Запевняли, що такий ріжок прочищає думки й позбавляє від головного болю.

За всю історію свого існування ставлення до козацької люльки змінилося. З нехитрого пристосування для куріння вона перетворилася на колекційний експонат. А в деяких випадках й частину іміджу. Масові вироби безіменних ремісників частіше ставали коштовнішими й високохудожніми. А це своєю чергою плекало все більше й більше їхніх поціновувачів.

Оксана Несененко

(Зображення: https://etnoxata.com.ua/statti/traditsiji/chto-bylo-v-ljulke-u-kazakov/)