Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

УКРАЇНСЬКИЙ ХУДОЖНИК МИКОЛА ГЕ – АВТОР НАЙВІДОМІШОЇ КАРТИНИ «ТАЄМНА ВЕЧЕРЯ»

Інколи так буває в житті, що людина навчається на фізика, хіміка, або математика, а потім розуміє, що вона – живописець! Так сталося і з Миколою Ге:

«Я почав малювати не памятаю коли; памятаю лише, що намалював на долівці крейдою коней і архімандрита в мантії, що мені дуже сподобалось. Бабуся зауважила, що малювати коней можна на долівці, а архімандрита не можна».

Одна з найвідоміших картин Миколи Ге – «Таємна вечеря». Художник Ілля Рєпін захоплювався нею і казав, що в Європі за всі періоди християнського мистецтва не було рівної цій картині на цю тему.
Майбутній творець живопису народився в садибі під Воронежем. Коли йому було 4 місяці, його мати померла від холери, а батько був звичайнісіньким поміщиком французького походження.
Рано втративши матір, Миколу і його братів могла чекати така ж доля, але кріпаки віднесли дітей в місто, до бабусі, де інфекція була не так поширена, і врятували їх від загибелі. Але коли небезпека минула, родина повернулася до рідного маєтку.
Довгі роки художник був у пошуках «самого себе». Ге навчався на математика по волі батька, але йому це не приносило задоволення, він із дитинства малював, і вирішив вступити до Академії мистецтв.
Звідси шлях до успіху був відкритий:
Миколі стали видавати аркуші паперу, щоб на них він міг малювати «святі речі».
У 1841 році Миколу відправили в Першу Київську гімназію, де навчалися його старші брати.
Федор Бєляєв був його першим вчителем і Ге брав у нього уроки живопису. Починав він зі звичайних акварельних фарб, згодом перейшов на олійні фарби.

Ге надихали картини його вчителя, він часто ходив до нього додому й роздивлявся його картини, ескізи і зліпки гіпсових голів, а також літографії полотен інших художників.

Після закінчення гімназії родичі наполягали, аби Микола вступав на математичний факультет Київського університету і продовжував навчання. Тут він  познайомився з хранителем університетського музею, з яким часто розмовляв про живопис, зокрема, про роботи Карла Брюллова. «Незліченну кількість разів розпитував я його, змушував розповідати мені докладно, які фігури в «Помпеї» Брюллова, – згадував художник, – в Петербурзі я ще не бував, ні гравюр, ні літографій у нас в університеті не було. Але він так знав картину, що міг би, здається, намалювати її всю».

Крім точних наук, Ге не покидала його «муза» і він продовжував вивчати живопис самостійно. Згодом його старший брат Осип забрав його до Петербурга, де Микола насамперед відправився у виставковий зал Імператорської Академії мистецтв подивитися на картини Брюллова. Він казав: «Приїхав, побачив «Помпею» – і не міг надивитися».

У столиці Ге вступив до університету, і знову – всупереч власним уподобанням – на математичний факультет. Але його тягнуло до мистецтва: вільний час Микола проводив у картинних галереях, а по неділях відвідував університетські музичні концерти. Але, вичерпавши терпіння, він покинув університет і вступив до Академії мистецтв.

В Академії мистецтв Микола Ге знайшов друзів і однодумців. Але головним для нього була можливість бути ближче до творчості свого кумира: Карла Брюллова. У ті роки знаменитий художник був уже слабкий і хворий і в Академію не приходив.

Тому Ге розпитував про свого натхненника  від старших товаришів і натурщиків. «Він ще був живий, але ми відчували, що він не повернеться до нас, – згадував Ге. – Величезний запас анекдотів, оповідань про нього, його вислови, його зауваження – як малювати, як писати, як складати, що означає малювати, що таке мистецтво, – все це живило нас під час наших пошуків на новому шляху, ним заповідане нам, за яким ми все, його учні по духу, за ним бігли».

Будучи молодим студентом, Ге отримав замовлення і писав замовні портрети чиновників і давав уроки малювання в будинках столичної знаті за скромну плату.

Юний художник мріяв потрапити в Ермітаж, але без фрака вхід був заборонений. Але якось життя йому посміхнулось, і йому вдалося купити фрак, і це придбання для Ге було великим досягненням.

Незважаючи на скрутне фінансове становище, художник часто допомагав своїм товаришам. Троє з них жили в його кімнаті, Микола навіть дозволяв носити свій парадний одяг, і тому часто проводив вечори вдома, не маючи можливості вийти в світ.
Згодом Ге представив Раді Академії полотно «Ахіллес оплакує Патрокла» і успішно витримав іспит на Малу золоту медаль.

А через два роки за картину «Саул у Аендорской чарівниці» він отримав Велику золоту медаль і відправився в поїздку по Європі за рахунок Академії.

Ге виїхав за кордон одразу після іспиту в Академії. Він побував у Швейцарії, Німеччині та Італії. У Римі Ге відвідував картинні галереї і створював етюди. Він написав кілька жіночих портретів, вид міста з вікна майстерні, і картину «Ранок», на якій поставив підпис «Наслідування Брюллова». Тоді ж з’явилися ескізи «Смерть Віргінії» і «Любов весталки». Ге одним з перших оцінив «Явлення Христа народу» Олександра Іванова, і під впливом цієї роботи і сам звернувся до релігійних мотивів. Одним з перших полотен Ге на біблійний сюжет стало «Повернення з похорону Христа».

Незабаром Микола Ге зіткнувся з творчою кризою. Римські ескізи так і залишилися ескізами – він не зміг писати ті полотна, які він запланував раніше, а робота над новим сюжетом – «Смерть Ламбертаціі» – не просувалася далі начерку. Художнику ніяк не вдавалося створити головну картину, яку він повинен був привезти з поїздки. Техніка академічного живопису не влаштовувала Ге, він кидав ескіз відразу ж, як тільки бачив «слід Академії».

Микола Ге навіть на деякий час залишив живопис і був у пошуках натхнення і мав намір повернутися в Росію з порожніми руками, без картин. Але в якийсь момент він звернувся до Євангелія.  «І раптово я побачив там горе Спасителя, який назавжди втрачає учня – людину, згадував Ге— Біля нього лежав Іоанн: він усе зрозумів, але не вірить у можливість такого розлучення; я побачив Петра, який підскочив, тому що він теж зрозумів усе і обурився — він гаряча людина; побачив я, нарешті, й Іуду: він неодмінно піде».

 Так народилася ідея «Таємної вечері».

Невелика кімната, висока стеля, гладкі стіни, кам’яні плити підлоги. Так, це Єрусалим. Кушетка, на ній напівлежить Христос, гірко підтримуючи голову рукою, що спирається на стіл. У нього в ногах молодий безбородий Іоанн, за спиною – бородаті апостоли. На розі столу сивий дід – апостол Петро, ​​за ним -кілька темних постатей.

Ге взявся писати без начерку і закінчив картину, виконану в реалістичній манері, уже через два тижні. Лев Толстой говорив, що його «власне уявлення про останній вечір Христа з учнями збіглося з тим, що передав у своїй картині Ге», у всій Європі за всі періоди християнського мистецтва не було рівної цій картині на цю тему. Коли Микола Ге повернувся до Петербурга, йому було присвоєно за «Таємну вечерю» звання професора історичного живопису. А на наступний рік імператор Олександр II викупив картину за 10 тисяч рублів.

Незабаром художник назавжди покинув Петербург, переїхав на Чернігівщину, де купив невеликий хутір Іванівський. Він продовжував писати картини на біблійні сюжети, портрети купців і промисловців, а за рік до смерті створив власний автопортрет, який вважається однією з кращих робіт Ге.

Загалом життя та творчість митця тісно пов’язані з Україною — від 1876 року він проживав на Чернігівщині, багато викладав в українських художніх школах, допомагав талановитій молоді, фінансово сприяв відкриттю пам’ятника Миколі Гоголю в Ніжині (1881).

Брат Миколи Ґе — Григорій Ге (псевдонім «Григір Лядава»; 1830 – 1911) — український культурний і громадський діяч, історик-краєзнавець, прозаїк, публіцист і драматург (у тому числі автор п’єс українською), що жив на Півдні України — у Миколаєві та Херсоні.

Художник Микола Ге помер в 1894 році, його поховали на східній околиці хутора Іванівський, що на Чернігівщині

Арпіне Кочарян,

студентка 4 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка