Мирослав Дочинець: Людина мусить мислити, щоби вижити
Публікуємо другу частину ексклюзивного інтерв’ю нашому СловОпису відомого українського письменника Мирослава Дочинця, яке ми записали за філіжанкою запашної кави у Мукачево. Ми часто читаємо твори, які нам до вподоби, але так мало знаємо про авторів, про їхній шлях до книги, про поклики їхніх душ та про те, що надихає їх на творчість. І ось саме на цю тему ми й спробували поговорити із Мирославом.
Про проблеми алітерації місцевої говірки.
Я зіткнувся вперше, як людина, як мовець, як корінний житель Закарпатського краю, цього окрайчика України, бо це все-таки окрайчик, хоча, за великим рахунком, за глибинними історичними речами це, мабуть, серце України, якщо розібратися. Останні дослідження археологів, генетиків та інших різних течій кажуть, що звідси пішла Україна, слов’янство навіть, давні ще ті племена вівчарів, бо вони з полонин ішли й шукали пасовища по Тисі, Дунаю, Дніпрі. Вони йшли, кордонів не було. І от вони фактично понесли перший зародок слов’янського світу чи навіть проукраїнського, а ви кажете – говірка. Може, це не говірка, а найдавніша законсервована мова, архаїчна, руська мова, якою розмовляли князі, якою розмовляв Сковорода, Франко якоюсь мірою, і навіть писав нею. Це законсервована у Карпатах, в такому ареалі, де не було інших схожих мов, як в Україні за Карпатами. Там була польська слов’янська мова, агресивна, домінуюча, яка розмивала українську місцеву. Далі була московська, російська мова, теж агресивна, домінуюча, яка нашу поглинала і розмагнічувала, і тому Україна така тепер є. А ми тисячу років тут жили з мадярями, це інша культура, інший тип мовний, угро-фінська, знаємо. І не було потреби і ситуацій, де б вони вмішувалися. Вони йшли двома течіями, двома ріками, дві культури йшли порізно, і тому у нас тут така бережна, така давня-давня, архаїчна і органічна, дуже енергетична мова. Я її додаю, звичайно, у свої твори, так, дозовано, делікатно, бо люди читають по всій Україні і поза Україною у слов’янському світі. І вони кажуть, що щось якби піднімається, це фактично генетика, пам’ять генів. І вони вгадують ці слова, вони їм близькі, радісні, питомі, і це дивовижна річ, що мова десь за десятого покоління, десь вона там є, закладене насіння – воно приймається, хоч там уже інша мова, але дух, мова тут живе, а не на язику. Язик не те, як він там обертається, як колись 200-300 років змушували українців переходити на іншу мову, а дух – це сильніше, тут воно все.
Велика проблема закарпатської літератури: вона цікава, але мало знана
Є кілька імен, які були на слуху, може знаєте: Чендей, Скунць, які прорвалися. Дуже важливо було прорватися з Карпат. Тим більше останній час із літературою майже не працюють, її не поширюють, на державному рівні немає програмних забезпечень, і я це зрозумів – треба перевалюватися із Закарпаття, із цього такого затишного боліття, від родового, племінного, треба йти за читачем і до читача. І я це зрозумів, і новели мої засвітилися. Звичайно, я мусив давати універсальність. Наприклад, є письменники у нас уже добре відомі, як Дмитро Кешеля, він тоді дуже засвітився у радянські ще часи, «Молода гвардія» друкувала, Москва, премії і так далі, але далі й далі він себе заганяв у таку локальність, на говірку і якісь такі напівжартівливі, кумедні речі. Йому це було приємно і цікаво, це сприймав тут читач, але там його не сприймають, і тепер тільки він, тільки зараз, людина зріла, дуже зріла, і його два нові романи знову вже засвітилися в інших регіонах України, ну така наша доля, нашого регіону чи цієї землі.
Горяни в усьому світі мають спільне
Треба дивитися ширше. Я це досліджував і відкрив для себе неймовірні речі. Виявляється, що Кавказ, що Гімалаї, що Піренеї, що Альпи і так далі, мають одну й ту ж саму основу кухні: кукурудза, наприклад. Спільна звичаєвість, навіть гортанні звуки. Виявляється, що гори позначають, дають інший тип, це інший психотип. Це люди волі, люди іншого бачення. Вони ближче до неба, це не значить, що вони ближче до Бога, але до неба ближче і до такої давньої традиції природи та цієї стихії, ну і суворості клімату і малоземелля. Фольклор каже, що бідність породжує мудрість. Інколи людина мусить мислити, щоби вижити. І це малоземелля завжди спонукало нас шукати виходи, крутитися у світі. Вже народжувалися підприємці якоюсь мірою. І це відкриття світові себе і світу в собі. Інша справа – енергія гір: от море забирає, а гори дають енергію. Повертаєтесь з морських круїзів, і після моря виснаження якесь таке приємне. Але це добре, і добре поєднувати ці подорожі: гори й море. Добре, бо Україна має і гори, й море.
Інформаційний код горян. Прототипи гірських мудреців.
Це наш корінь, наш дух, ті залишки, ті крихти світу не синтетичного, а родового, глибинного, справжнього, і воно якоюсь мірою вже розсіялося, розмилося, розтряслося, але в нащадках воно живе, десь пробивається, проявляється і мені надзвичайно цікаво це пізнавати. Я почав з фольклору, тому що це наш інтелектуально-психологічний портрет. Я перечитав купу книг з фольклору світу, і почав збирати, давно я вже записую нашу говірку Карпат в широкому ареалі. Не тільки Закарпаття, а й Прикарпаття, Підкарпаття, взагалі Карпати не мають меж. І от я почав порівнювати, і зрозумів, що ми не обмеженіші, не дурніші, не тупіші, не примітивні. Ми цікавіші, ми гостріші у своєму слові, погляді, філософії, у своїй прагматичній лукавій позиції до цього світу. Ми гострі. Франко ще казав, що у нас якась дуже лукава і дуже радісна, гостра філософія. Тобто ми трохи інші, ніж та Україна – сумна за піснями українськими, за Шевченком, адже він сумний сутінковий геній, тому що код інший. В українців на даний момент багато пісень, але всі вони є концентрацією скорботи, смутку, печалі, гіркоти. Це неправильно, неправильний підхід. І ми це спокутуємо, тому що нам дана добра блага вість, щоб ми її прийняли і радісно йшли по світу, а ми приймаємо на себе всяку гіркоту. Ми це сконцентрували і ми свою історію тим наситили. Це тяжко. А тут інакше, в нас була гірша історія, важча, бо ми не зі слов’янами навіть жили, ми жили з чужою гілкою: румунами, австріяками, угорцями, турками і так далі. Але ми зберегли при тому всьому і не розгубили ні мову, ні свої пісні, ні дух, ні свою енергетику. Чомусь ми така гілка українства цікава. Подивіться на хати в селах, які вони доглянуті, які ті сади. Це і є патріо – Батько й Бог. Ніхто звідси не рушає, вони йдуть на заробітки на кілька років і вертаються. Вертаються, і кладуть хати, й будуються. І це феноменально.
Про феномен гуцульського гумору
Що цікаво, якщо взяти історію літератури, найперший жанр – це була не молитва, не притча чи легенда, це був анекдот. Виявляється, що людина вже з першовитоків намагалася себе розвеселити, і своє життя тяжке, намагалася принести елемент радості якоїсь. Гуцульський гумор – це особливий гумор. Там стільки намішано в ньому, це навіть важко одним подати жанром. Там життя. Гуцули великою мірою мали багато язичницького, гострого, загадкового, на грані, що не стримує тебе. І воно розвивалося, так як потік іде, чи як іде вітер – так воно йшло. Гумор треба досліджувати. Але у нас тут не тільки гуцульський, у нас верховинський, і трошки лукавства, трохи десь, може, взятого з єврейського. Бо як гуцули кажуть: «спочатку були гуцули, перші були гуцули, а потім з’явились турки і євреї», ніби вони першооснова. Навіть Ісуса Христа вже називають галичанином, Галілея – галичинином, що це якась велика паралель, тобто це давнє. Давній, древній етнос, дуже цікавий і неймовірний. Слухати треба коломийки, і там нема що коментувати – кожна з них насичена такими підтекстами, таким лукавством і разом із тим делікатністю, шляхетністю. Це не порівняти з російським, руським таким кондовим юмором. Це свій аромат. Це сіль літератури, це вкраплення, насичення, приправи, скажімо так. Якщо текст не має краплин гумору, навіть тривожні, екзистенційні тексти, але навіть та іронія хай буде вона така чорна, але вона синтетична, не приймається, провисає. Кінематограф, я дивлюся кіно, бо вже почали моїми книгами зацікавлюватися кіношники, вже якийсь проект просять. То я дивлюся фільми, і є такий сайт Кинопоиск, і там є десь 10 цікавих фахових рецептів. І там обов’язково є про трек, яка музика, і обов’язково – скільки гумору, які діалоги, й які вони. Тоді вони живі, ті діалоги. Бо текст, книга обов’язково мусить мати гумор.
Розмовляла Мар’яна Ангелова
