Микола Лисенко: життя, віддане служінню музиці

Перше, що спадає на думку при згадці цього прізвища, – відома опера «Тарас Бульба».

Але, окрім цього твору, Микола Віталійович залишив по собі величезний творчий доробок, і кожна наступна його праця була духовно осмисленішою і ще більш відверто українською.

А почалося все з 22 березня 1842 року, коли у селі Гриньки Полтавської губернії в сім’ї дворян народився хлопчик Микола. Виховували його батьки в аристократичній манері, адже мати в нього закінчила інститут шляхетних дівчат і хотіла бачити сина з вишуканими манерами, знанням французької.

І, звичайно ж, без музики не обійшлось. Мати вміла грати на фортепіано, і ще з малих років Микола теж показував свою зацікавленість у грі на цьому інструменті. Тож, недовго думаючи, батьки найняли хлопчику вчительку, і так у 5 років він назавжди потрапив у зачарований світ мелодій.

Любов до всього українського хлопець перейняв у двоюрідних дідуся та бабусі, які часто займались його вихованням. На противагу аристократичному ладу вдома в матері, у них Микола відчував щирість української культури і надихався бабусиним фольклором, що пізніше відіграло велику роль у його творчості.

Свої перші нотки Микола написав ще у першому класі Київського пансіону. Після чого у 1855 році його віддали у Другу Харківську гімназію. Навчання там хлопчик поєднував з приватними уроками музики. З часом хист юнака ставав все кращим, і його почали запрошувати на бали та вечірні прийоми, де він грав музику всесвітньо відомих композиторів того часу, а згодом і свою імпровізацію.

1859 року Микола закінчує гімназію і вступає до природничого факультету Харківського університету. З переїздом родини до Києва хлопець перевівся до Київського університету і продовжив вдало поєднувати науку з творчістю. Саме тоді він пробудив у собі бажання служити українській культурі і почав створювати музику в «українському дусі». Під час навчання в університеті Микола Лисенко починає збирати фольклор, подорожуючи селами на канікулах і на свята. Із зібраними творами виступав у якості диригента студентського хору.

Після закінчення університету у 1865 році та невеликої служби Микола збирає сімейну нараду з приводу вступу до музичного навчального закладу. Тоді вся родина побачила його серйозні наміри у царині музики і підтримали у вступі до Лейпцигської консерваторії, де юнака вчили уславлені музичні майстри. 1868 року Микола Лисенко одружується з Ольгою О’Коннор і випускає свій перший випуск обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано. Того ж року пише музику до Шевченкового «Заповіту», яка стане початком цілого циклу «Музика до Кобзаря».

У 1869 році Лисенко склав екзамен у консерваторії, виконавши концерт Бетховена з власною каденцією. На той час його творчий портфель поповнився новими частинками сюїт і симфонії. З цього часу Микола Віталійович активно викладає і виступає з хором. У 1872 році Лисенко разом із М. Старицьким пишуть оперети «Чорноморці» та «Різдвяна ніч», які з успіхом відіграли в Київському оперному театрі. Через рік Лисенко видає свою першу музикознавчу наукову роботу з українських народних пісень і симфонічну фантазію «Козак-Шумка».

Тоді музикант вирішує ще вдосконалювати свій музичний базис і вирішив знову вступити на навчання, але тепер вже до Петербурзької консерваторії, аби навчатися, наприклад, у М. Римського-Корсакова. Навчання там, а також зустріч і товаришування з представниками «Могутньої кучки» робить свій вклад у творчість Лисенка: він багато пише нових творів у Петербурзі, зокрема працює над оперою «Маруся Богуславка», а після повернення до Києва взагалі створює величезну кількість своїх доробків і постійно виступає з хором і сольно.

У 1878 році Микола Віталійович знову викладає і одружується з ученицею Ольгою Липською, яка згодом подарує йому п’ятеро дітей. Саме тоді розпочинається «золотий» час Лисенка як сім’янина і як творця. У 1880-х він починає працювати над своїм найбільшим творінням – оперою «Тарас Бульба», а також іншими своїми відомими творами – опера «Утоплена», кантата «Радуйся, ниво неполитая», дитячі опери «Коза-Дереза», «Пан Коцький» та багато інших. Окрім того, митець продовжує вчителювати і навіть влаштовує численні хорові подорожі з виступами.

На жаль, недовго продовжувалась ця солодка казка, і у 1900 році помирає дружина Миколи Віталійовича, що змушує його більше часу приділяти родині. Проте викладання музикант не полишає і відкриває власну музично-драматичну школу, якій передає свої знання і принципи, здобуті за всі ці роки у тандемі з музикою.

В останні роки свого життя Лисенко захопився церковною музикою.  Він обожнював слухати церковні хори, і сам написав чимало духовних творів у той час. Можливо, вже відчував близьку смерть і єднання з духовним світом. Можливо, давало знати про себе хворе серце і занадто активна громадська діяльність останніх років життя митця. Але найбільше захоплює в цій людині те, що до останнього він був максимально занурений у світ музики і віддавав себе повністю улюбленій справі. Так і його серце зупинилось одного дня перед черговим уроком музики.

Катерина Мельник