Місто й упередження

Одне з моїх улюблених місць у Києві – автостанція «Південна». Сам автовокзал не має для мене жодної естетичної цінності. Просто щодня там стоїть автобус, який всього за дві години домчить мене додому. Але, на жаль, потрапляю я в цей телепорт лише раз або двічі на місяць. Дорога в рідні місця зараз не дешева.

Я народилася та виросла в селі, і мене відверто дратує, коли жителі міста впевнено висловлюють свої стереотипні думки. Не раз спілкувалася з молоддю, яка село бачила хіба що на картинці чи у фільмі. У їхній уяві – це вічна багнюка, неосвічені люди і хатки під солом’яною стріхою, такі як у музеї, що в Пирогово. А, ще ж диво-земля, на якій росте «все своє», отже і життя неначе казка.

В селі як і в місті: люди живуть абсолютно по-різному, і подекуди навіть краще, аніж дехто у столиці. Це колись телефон вважався дивиною і на перше ЗНО школярі реєструвалися з одного комп’ютера. Зараз, приїхавши додому, я маю вибір, в якому магазині зробити покупки, а на телефоні 3G працює краще, ніж у Києві.

Село нічим не гірше за місто, навіть навпаки. Повітря чистіше, природа красивіша і люди менш упереджені!

Ярослава Струцинська, студентка 3 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка