Марина Навальна: Хотілося б, щоб україномовних ЗМІ в Україні було більше

Марина Навальна – журналіст, доктор філологічних наук, професор, депутат. А ще Вікіпедія про неї каже, що вона – двоюрідна сестра російського опозиціонера Олексія Навального, про якого знову ж Вікіпедія зазначає, що він – українського походження, але є російським націоналістом і виступає за об’єднання, як уже повелось у таких націоналістів, Росії, України та Білорусі.

СловОпису стали цікаві думки щодо мовного питання Марини, яка навіть зовні схожа на Олексія, і ми виклали тут для вас нашу бесіду. Почитайте, вона цікава, хоча з певними тезами хтось може погоджуватись, а хтось – ні.

В українській мові є ціла низка гарних слів.

Мені взагалі подобаються слова, які передають певний позитив, тому що на сьогоднішній день життя надзвичайно негативне. І я думаю, що найближчий мені прикметник – «рідний» в різних його проявах: «рідна земля», «рідна мати», «рідне слово». Воно й українське, і дуже близьке до серця усіх, хто поціновує українську мову.

Щодо мови засобів масової інформації. Тема надзвичайно актуальна.

Стиль мови в засобах масової інформації сьогодні дуже динамічний. Один аспект – у нас є російськомовні й україномовні засоби масової інформації. Безумовно, хотілося б, щоб україномовних змі в Україні було більше. Але й україномовні видання на сьогодні мають цілу низку тенденцій. Перша – вживається низка слів, які не характерні для писемних стилів. Наприклад, жаргонізми, розмовні слова, далекі від літературної мови. Це, у свою чергу, розхитує норми літературної мови і певним чином вульгаризує мову засобів масової інформації.

Не те, що журналісти неграмотні. Журналісти грамотні, вони володіють словом. Зверніть увагу на слова, які випадають з контексту мови. Вони подають їх у лапках, якщо це друкований засіб масової інформації. Тобто таким чином журналіст каже, що я знаю, що випадаю з норм, але йому, як автору, треба емоцій і експресії. І тільки за допомогою цих слів і досягається ця емоція й експресія. Мене часто запитують, як я ставлюся до розхитування мовних норм в засобах масової інформації. Я кажу, що я підтримую розхитування норм, якщо це не вульгаризує і не спотворює мову. Якщо це в межах культури мови, то ми ж маємо дати свободу журналістам, щоб вони нас зацікавили. І якщо це в межах от таких норм етичних, то я не заперечую проти розхитування і стертя меж норм літературної мови.       

Безумовно, що мови наших сусідів впливали на наше мовне середовище.

Територія України величезна. Історично склалося, що з одного боку у нас Росія, з іншого – поляки, ще кордони. Безумовно, мови наших сусідів впливали на наше мовне середовище. Так склалось історично, що на сході – російська. На півночі, на Чернігівщині, теж російська. Я дотримуюсь думки, що людина може розмовляти російською мовою, але буде патріотично українсько-налаштована. Я дотримуюсь думки, що кожен українець має володіти українською мовою вільно і послуговуватися нею. Але я проти кардинальних рішень. Так, як захід України не можна примусити говорити сьогодні російською мовою, щоб не робили, яку б русифікацію не проводили в радянські часи, але вони не зуміли захід України примусити говорити російською мовою. Також не можна одним розписом примусити схід розмовляти українською мовою. Треба до цього прагнути, треба заохочувати, треба підтримувати тих, хто розмовляє українською мовою. Візьміть будь-яку європейську країну. Я далека від того, що ми з вами поїдемо сьогодні в Німеччину і, не знаючи німецької мови, зробимо там кар’єру або доб’ємося успіхів, матеріальних, чи яких інших. У нас це суцільно: приїжджають і тільки українці розмовляють українською мовою, а інші, хто поприїжджав, розмовляють російською мовою. Тому у мене така думка: треба це робити поступово, постійно це пропагувати і треба, що були авторитети. Ми повинні чітко знати і розуміти, що наш Президент гарно говорить українською, наш Прем’єр говорить гарною українською, наші всі відомі бізнесмени, які досягли успіхів, розмовляють українською. А на сьогоднішній день є таке, що наші бізнесмени розмовляють англійською і це добре, російською, але дуже часто не розмовляють українською. Тому я не знаю, який буде рецепт, але я знаю однозначно, що українська рідна мова має бути авторитетною. Тоді не буде проблем ні з чим іншим. Дивіться, Чернівці. Якщо хтось був у Чернівцях він знає, що там можна почути і російську, й українську, й румунську, й інші мови. І вони всі вживаються і досить нормально на це реагують.

Політика держави має бути така: якщо там хтось оголошує конкурс на заміщення вакантної посади, то треба писати, що перевага надається тим, хто знає рідну мову, хто володіє нею.

Я неодноразово до періоду війни була на Донеччині. Я скрізь розмовляла українською мовою. Скрізь мене розуміли, ніхто мене там не сварив, ніхто мене там не обзивав. Абсолютно ми знаходили спільну мову. Були випадки, що кажуть: поговоріть, бо ми не чуємо такої мови. На Чернігівщині колись казали, коли ми з групою студентів їздили туди, хай ваші студенти порозмовляють українською мовою, люди хочуть чути це. Тому треба піднімати авторитет мови. Наприклад, якщо візьмемо книжкову продукцію. У нас був величезний період, коли друкованих російських книг було значно більше. Благо зараз з’являється більше україномовної продукції. По-друге, політика держави має бути така: якщо там хтось оголошує конкурс на заміщення вакантної посади, то треба писати, що перевага надається тим, хто знає рідну мову, хто володіє нею. Врешті-решт матеріально заохочувати тих, хто у фірму приходить і знає українську мову. Різні засоби до цього ми можемо застосовувати.

Я глибоко переконана, що Україна має бути україномовною загалом, принаймні, українці мають знати українську мову.

Але я з повагою ставлюся до всіх інших мов. Коли зараз всіляко всі категорично налаштовані, то я завжди кажу, що українсько-російські відносини – це не тільки відносини періоду Путіна. До цього були українсько-російські відносини, вони будуть і після Путіна, і після нас. І російська мова – це не тільки мова, якою говорить їхній президент. Треба з повагою ставитися, бути толерантним і поважати один одного. Я глибоко переконана, що навіть на сході України є велика когорта українських патріотів. Подивіться, навіть Одещина, Харківщина – російськомовні регіони, але туди не ступили ноги наших агресорів через те, що, не зважаючи на російськомовність, вони глибоко патріотичні. Якщо людина звертається до мене російською мовою, то це не значить, що я повинна від неї відвернутись.

Мова – це такий об’єднуючий елемент для всіх, хто проживає на цій території.

Чому існують  норми мови, правила мови? Щоб ми не послуговувалися діалектами на своїх територіях, а розуміли один одного. Якщо хтось приїде з поліського діалекту у західний – гуцульський, лемківський чи бойківський – уже частину слів і не зрозуміє. Тому і є літературна мова й вона повинна бути об’єднуючим авторитетним важелем. Треба піднімати авторитет, щоб мова консолідувала. Якщо немає однієї об’єднуючої сили на території країни, то й з’являються полярні погляди.

І ще один момент – дуже часто це політизується. Усі говорять про мову.

У нас що, немає інших проблем? Якщо ми будемо високорозвиненою економічно державою, то ми не будемо зважати, хто якою мовою привітався. Якщо ми будемо самодостатньою розвиненою країною і в нас  усе буде добре, то ми ніколи не будемо зважати на оцей супротив. Якщо ми будемо мандрувати, де ми хочемо, то ми не будемо зважати ні на румунську, ні на китайську, де вона там звучить, чи ще на щось. Ми будемо самодостатні.

Записала Яна Хром’як