ЯК У ФІНЛЯНДІЇ ГРОШІ ХОДЯТЬ ЗА УНІВЕРСИТЕТАМИ

Нещодавно в Університеті Грінченка з гостьовою лекцією побувала Вуокко Кохтамекі, доцент факультету менеджменту Університету Тампере (Фінляндська Республіка). Йшлося про фінську систему освіти, яку вважають однією з найкращих у світі. Тож ми підготували для вас коротенький виклад цікавої лекції.

 Чим саме може зацікавити фінська система освіти? По-перше, саме вона була визнана в 2012 році найкращою у світі. По-друге, тут студенти впливають на якість та структуру освіти. 

На відміну від багатьох інших країн, фінська система освіти передбачає безпосередній  вплив  студентів на якість та структуру освіти. А це, у свою чергу, впливає на вибір країни та закордонного університету як для тих, кому цікавий бакалаврат, так і для тих, хто планує вступити на магістратуру . Цікавим у нашій системі є те, що, згідно із законодавством Фінляндії, студенти мають реальну можливість впливати на розвиток університетів та програм спільно зі своїми викладачами.

Та про все по черзі. Найголовніше, завдяки чому в університетах Фінляндії така висока якість освіти, – розподіл відсотків державного фінансування. Система така: чим вище рейтинг університету та успішність студентів, тоді й відсоток фінансування збільшується, а чим менше – тоді університет повинен вишукувати власні кошти, аби забезпечувати матеріальну базу та освітні послуги.

Передостання фаза університетської реформи в Фінляндії почалася, коли вступив у дію Закон про університети в 2009 році. Завдяки цьому закону університети стали незалежними юридичними особами, розширюючи автономію, передбачену Законом 1997 року.

Що було зроблено під час реформи?

Проведено великий моніторинг, здійснено укомплектування персоналом, зібрано статистику та встановлено параметри для продуктивності університетів. Крім того, було задіяно експертні комітети, що розробляють детальні рекомендації для університетських реформ, а також міністерства фінансів і парламенту, які уважно стежать за тим, як університети можуть сприяти економічному зростанню, створюють нові передумови для автономії університетів.

Сьогодні, після трьох університетських злиттів, в Фінляндії  всього 15 університетів. Ідея злиття найближчих інститутів виникла знов, і потенційним результатом може стати створення унітарної системи вищої освіти. Місії університетів і політехнічних інститутів (відомі як університети прикладних наук) різні, але вони мають дуже гарний вплив як і на внутрішню систему освіти, так і на зовнішню. Класичні університети здійснюють академічну підготовку студентів, засновану на проведенні наукових досліджень, у той час як політехнічні університети / інститути прикладних наук забезпечують вищу спеціальну професійну освіту. Крім того, ступінь доктора можна отримати тільки в класичних університетах. Програми бакалаврату в фінських політехнічних інститутах / університетах прикладних наук тривають 3,5-4 року, магістерські програми – 1,5-2 року. Вступити на такі магістерські програми можуть лише ті, хто має ступінь бакалавра політехнічного університету прикладних наук і щонайменше 3 роки досвіду роботи за фахом. Також за студентом, що вступив на бакалаврат, зазвичай залишають місце для майбутньої магістратури.

Програми класичних університетів з отримання ступеня бакалавра тривають в середньому 3 роки, магістра – 2 роки, доктора – 3-4 роки.

Деякі магістерські програми, наприклад, у сфері медицини, можуть займати більше 2-х років. Для системи економіки університету та управління злиття йде лише на користь , також під час злиття двох видів навчальних закладів у студентів відбувається обмін знаннями та через це підвищується й рівень обізнаності.

Щодо управління університетами, то тут 40% усіх рішень та ініціатив – за студентськими громадами, які спільно з університетськими управлінцями вирішують нагальні питання, в тому числі й щодо власного процесу навчання.

І це неймовірно приваблює іноземних студентів, адже саме рівноправність – одна з найбажаніших речей, яку хочуть бачити та відчувати студенти. Щодо управління та її  найголовнішої й відповідальної особи – ректора, то до його представницької й освітньої ролі додається ще одна – управлінська. Усі фінансові угоди здійснюються саме за його згоди , як і набір та формування штату своїх співробітників, від прибиральниці до власного помічника чи проректора. Тобто відповідь викладача на питання “чому вас звільнили? “ «це рішення ухвалив ректор», у Фінляндії не викличе жодних підозр щодо його правильності та меж повноважень . А самого пана ректора обирають на таємних колегіальних зборах за участю студентів.

Фінська освіта також славиться використанням інноваційних методів навчання.

Наприклад, проблемно-орієнтоване навчання використовується у практиці політехнічних і класичних університетів уже багато років. Методи викладання у вузах далекі від авторитарних. Навчання засноване на дискусіях, спільній роботі в групах та самостійному пошуку інформації. Система вищої освіти реагує на зміни й потреби суспільства, бізнесу та промисловості в їхній щоденній діяльності, а також дозволяє студентам отримати необхідні навички для побудови майбутньої кар’єри в академічному середовищі або за її межами. Прикладом всіх інноваційних нововведень можна назвати нещодавно створений університет Тампере, який раніше мав два різних відділення – технічний університет Тампере та університет Тампере з гуманітарних наук.

Для європейських студентів освіта в фінських університетах – абсолютно безкоштовна й викладання відбувається аж трьома мовами: шведською, фінською та англійською. І лише викладання англійською – платне.

Студентам, які цікавляться міжнародною освітою, буде цікаво дізнатися, що університет Тампере активно співпрацює з трьома міжнародними вищими навчальними закладами: Нідерландським Університетом прикладних наук Hanze, Гронінгеном і Гаазьким університетом прикладних наук, а також Німецьким університетом прикладних наук Мюнхена та має п’ятирічну угоду про стратегічне партнерство з усіма цими трьома університетами прикладних наук про освіту. Також є варіанти для тих, хто вже працює за фахом, аби розширити власні знання чи поділитися власними.

Лекцію записала Аліна Гарагуля, студентка 4 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка