ЕТНОГРАФ ОДНОГО… ВІРША

Кажуть, що існують автори одного твору, після якого в них в принципі нічого іншого і не виходить. Це і режисери, і поети – мовляв, вичерпують вони свій творчий потенціал… ось так, одним пострілом. У Павла Чубинського є п’ять томів етнографічних розвідок… Але славу йому приніс єдиний вірш! Він став його безсмертям, але і Голгофою. Його знаєте і ви – «Ще не вмерла Україна»…!
Майбутній автор українського гімну народився на території сучасного Борисполя 27 січня 1839 року. Його батьки, представники української шляхти, поважали українські традиції та заоохочували інтерес малого хлопця до рідних звичаїв. Саме в дитинстві сформувалась його любов до народної культури, яка згодом переросла у професію: під час своїх географічних експедицій Україною Чубинський не лише збирав картографічні відомості про край, але й записував легенди, пісні та повір’я. Результати роботи публікував на сторінках “Основ” – одного із найважливіших журналів українства того часу.
Іншим захопленням юнака, яке згодом переросло у професійну діяльність, стала пристрасть до далеких країн та географії. Саме тому Чубинський під час заслання до Архангельська брав активну участь у експедиціях на Північ Російської імперії. Важливо зауважити, що молодий дослідник, а тоді йому було заледве двадцять п’ять років, одним із перших звернув увагу спільноти на бездумне винищення корисних копалин цього краю. Після звільнення Чубинський став ідейним натхненником експедиції на Південь України, яка принесла йому неймовірну кількість етнографічного та картографічного матеріалу. Окрилений багатством рідного краю, учений продовжив наукові мандри центральною Україною та півднем Білорусі, де досліджував місця компактного проживання українців. Протягом усіх своїх подорожей, Чубинський працював як журналіст, активно публікував свої нариси та роздуми у різноманітних виданнях.
Також згадаймо про його роботу правника, адже саме цей фах він здобув протягом навчання у Петербурзі. У 1861 році він захистив свою дисертацію на тему “Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії”. Напевно, його юридична кар’єра склалася б успішно, якби не активна участь у проукраїнських рухах. Кульмінацією його діяльності, яка завершилася арештом та засланням до Архангельська, став вірш “Ще не вмерла Україна”.
Історія створення цієї пісні розпочалась у 1862 році в одному із будинків Києва. Якщо вірити розповідям очевидців, Чубинський написав вірш “Ще не вмерла Україна” безпосередньо на вечірці та відразу задекламував. Текст настільки сподобався усім присутнім, що вірш відразу поклали на музику. Автор мелодії до нашого гімну – Михайло Вербицький – спершу написав партію для гітари, а згодом адаптував її для хору. Пісня набула шаленої популярності на Наддніпрянщині, а автора було арештовано за написання “возмутительных песен и прокламаций”. Молодий вчений перебував на засланні, а пісня продовжувала жити серед людей. Уже Леся Україна та Іван Франко позиціонували цю пісню як національний гімн. Згодом, під час короткої незалежності України перед приходом радянської влади “Ще не вмерла Україна” виконувала роль гімну молодої держави. Вперше офіційний статус гімну пісня отримала у Карпатській Україні.
Хоча після повернення із заслання Чубинський працював виключно в експедиціях та на посаді заступника голови Південно- Західного відділу Російського географічного товариства, його діяльність сильно дратувала владу. Тому з 1876 року йому заборонили проживати на території України. Завдяки клопотанню друзів Чубинський отримав дозвіл на проживання у Петербурзі. Це було справжньої катівньою для патріота Чубинського. У 1879 році він тяжко захворів, а у 1884 році помер. Могилу видатного етнографа, географа і поета можна знайти на Книшовому кладовищі у Борисполі.
Підготувала Марія Ткаченко