Жінки й «чоловічі» професії: як подолати трудовий дефіцит в умовах війни та післявоєнного відновлення

Кадровий голод в Україні набирає обертів, перетворюючись на справжню кризу. Більше чверті українських компаній вже відчули на собі цю проблему, а прогнози на майбутнє ще більш тривожні. Дефіцит кадрів стає головним стримуючим фактором для розвитку бізнесу.

Якщо говорити про ринок праці міста Києва, то станом на 1 листопада 2024 року, згідно з даними Київського міського центру зайнятості, спостерігається значний дисбаланс між попитом і пропозицією кадрів у різних професійних групах. Загальна кількість вакансій складає 4 004, тоді як кількість пошукачів роботи сягає лише 3 010 осіб, з яких 1 807 мають статус безробітного. Серед професійних груп із найбільшим дефіцитом праці слід виділити кваліфікованих працівників з інструментом; працівників найпростіших професій; робітників з обслуговування, експлуатації технологічного устаткування; кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства. У зазначених професійних групах співвідношення пошукачів роботи та пропонованих вакансій становить відповідно 0.13, 0.19, 0.21 та 0.35.

Війна значно вплинула на поглиблення вищезазначеного дисбалансу на ринку праці як в Україні загалом, так і в м. Києві зокрема. Дефіцит працівників спостерігається переважно у специфічних сферах, де традиційно переважали чоловіки. Розглянемо основні аспекти впливу війни на ринок праці та можливості залучення жінок до професій, які раніше вважалися виключно чоловічими.

Для початку зробимо короткий екскурс у світову історію. Деякі історики називають Другу світову війну переломним моментом, що значно вплинув на участь жінок на ринку праці в повоєнні роки. Сучасні дослідження підтверджують гіпотезу, що саме війна сприяла збільшенню жіночої зайнятості, заклавши основу для тривалих змін у професійному та демографічному сегментах ринку праці. Під час Другої світової війни мобілізація мільйонів чоловіків до збройних сил та значне збільшення попиту на робочу силу у виробництві через постачання зброї, кораблів і літаків відкрили нові можливості для жінок. Багато жінок обійняли посади в «синіх комірцях» у таких сферах, як виробництво та послуги. Це був суттєвий зсув від традиційних «білих комірців», у яких жінки раніше були сконцентровані.

Довгострокові ефекти цього процесу були найпомітнішими серед жінок із середньою освітою, які набули професійного досвіду в раніше недоступних їм галузях. Однак це також призвело до того, що деякі жінки перервали навчання, відмовившись від здобуття вищої освіти й можливостей у більш бажаних професіях. Війна змінила пріоритети: жінки опановували технічні та робітничі спеціальності, які пропонували відносно високу заробітну плату.

Повернення ветеранів після війни частково витіснило жінок із робітничих професій. Важливим є також вплив війни на наступні покоління жінок. Ті, хто був занадто молодим для роботи під час війни, у повоєнний період переорієнтувалися на професії з вищим рівнем кваліфікації та стабільності. Друга світова війна показала, що тимчасові зміни у структурі ринку праці можуть мати довготривалий ефект. Зокрема, навіть через три десятиліття після завершення війни її наслідки для професійної зайнятості жінок залишалися відчутними.

Незважаючи на те, що зв’язок між Другою світовою війною і професійними результатами жінок залишається недостатньо дослідженим, досвід цієї війни наочно демонструє, як війни впливають на трансформації ринку праці та зміни в ролях жінок і чоловіків у суспільстві. З початком повномасштабного вторгнення Україна зіткнулася з низкою викликів на ринку праці. Мобілізація великої кількості чоловіків, руйнування інфраструктури та внутрішня міграція змусили економіку адаптуватися до нових умов. Українські жінки, як і в історичних випадках, відіграватимуть дедалі вагомішу роль, активно долучаючись до сфер, які раніше вважалися «чоловічими». Поточні зміни вже формують новий професійний ландшафт, а також відкривають можливості для довгострокових трансформацій у повоєнний період.

Повернемося до актуальних прикладів дефіцитних «чоловічих» спеціальностей. У будівельній галузі серед найбільш затребуваних професій станом на 1 листопада 2024 року в м. Києві – монтажник систем вентиляції, де наразі немає жодного претендента на відкриті вакансії. Це зумовлено високим попитом на відновлення зруйнованих об’єктів та розширення інженерних систем. Робота в цій сфері може бути привабливою для жінок за умови використання легких монтажних матеріалів та автоматизації процесів. Програми перепідготовки з акцентом на планування систем та роботу із сучасними інструментами здатні швидко забезпечити ринок кваліфікованими працівниками. Інша дефіцитна професія – штукатур. Хоча ця спеціальність вимагає фізичної витривалості, вона також потребує точності та уваги до деталей, що робить її придатною для жінок. Популяризація професії через перспективи хорошого заробітку та програми навчання, які передбачають швидке опанування технічних навичок, можуть змінити ситуацію.

Схожа ситуація спостерігається у професії тесляра/столяра. Проблема дефіциту фахівців обумовлена стереотипами про низьку престижність цієї роботи. Жінки могли б працювати у виготовленні меблів чи дизайнерських конструкцій, використовуючи сучасне автоматизоване обладнання, що знижує фізичне навантаження та відкриває можливості для творчості. Технічні спеціальності також зазнали значного дефіциту. Зокрема, професія слюсаря аварійно-відновлювальних робіт залишається малопривабливою через високу складність і потребу працювати в екстрених умовах. Жінки могли б виконувати організаційні функції в цій сфері або брати участь у менш фізично складних завданнях, доповнюючи роботу чоловіків.

Професія електрогазозварника також є гостродефіцитною. Високі технічні вимоги та складність навчання обмежують притік нових кадрів. Для залучення жінок до цієї спеціальності слід зосередитися на програмах навчання роботі з автоматизованими системами зварювання, які мінімізують фізичну складність. Окрім того, популяризація професії через перспективи стабільного працевлаштування у відновлювальних роботах стане додатковим стимулом. Серед обслуговуючих спеціальностей виділяється слюсар-сантехнік. Попри стабільний попит, професія залишається непопулярною. Залучення жінок можливе через їхню спеціалізацію на встановленні легкого обладнання, наприклад змішувачів чи фільтрів, а також розробку короткотермінових курсів перекваліфікації з підтримкою.

Окремо хочеться підкреслити, що причинами того, чому жінки вже починають активно обирати «чоловічі» професії, є їхнє бажання зробити вагомий внесок у перемогу. Війна відкрила жінкам можливості бути корисними не лише в тилу, але й безпосередньо брати участь у виконанні критично важливих завдань. Вони працюють на рівні з чоловіками, демонструючи відвагу, професіоналізм і здатність досягати успіху навіть у небезпечних умовах. Вагомим чинником стало скасування гендерних обмежень у професіях завдяки змінам законодавства, що зробили доступними для жінок 450 нових професій. Раніше жінки не могли працювати в певних галузях через законодавчі заборони, але сьогодні ці бар’єри поступово зникають. Це дозволяє їм, зокрема, освоювати такі спеціальності, як водолаз-сапер або працівник у сфері розмінування, які раніше вважалися виключно чоловічими. Соціальна потреба в кадрах також відіграє важливу роль. Особливо це стосується небезпечних і фізично складних сфер, таких як розмінування, що стало критичним завданням через велику кількість вибухонебезпечних предметів, залишених російськими військами. Вже є приклади жінок, які освоїли небезпечну професію водолаза-сапера або займаються тренуванням собак-саперів, що допомагають знаходити міни. Ці жінки не лише виконують знакову місію, а й надихають інших своїм прикладом. Слід також згадати приклади участі жінок у мобільних оборонних групах чи будівельних батальйонах.

Таким чином, сучасна ситуація в Україні не лише сприяє залученню жінок до раніше закритих професій, а й допомагає їм реалізувати себе у важливій справі, сприяючи перемозі та майбутньому відновленню країни. Залучення жінок до традиційно чоловічих професій є ключовою стратегією для подолання трудового дефіциту, підтримки економіки й забезпечення гендерної рівності в умовах війни та післявоєнного відновлення. Реалізація цієї стратегії вимагає чітко визначених напрямків дій.

Насамперед, вагомим інструментом є освітні програми та перекваліфікація. Короткострокові курси та гранти для навчання в технічних сферах сприятимуть швидкому залученню жінок у дефіцитні галузі. Уряд вже затвердив експериментальний проєкт, що охоплює понад 30 професій, включно з пілотними програмами навчання жінок-водійок за підтримки ООН.

Другим значущим складником є руйнування стереотипів через популяризацію технічних професій серед жінок. Кампанії, що демонструють їхні успіхи, допоможуть змінити суспільне ставлення і надихнути нових учасниць. Для роботодавців необхідно створити стимули, такі, як податкові пільги та підтримка у створенні гнучких умов праці, а також сприяти впровадженню новітніх технологій для зменшення фізичних навантажень.

Окремо варто враховувати ризики, пов’язані з довготривалим впливом важкої праці на здоров’я жінок. Як свідчать дослідження часів Другої світової війни, зміни в структурі зайнятості можуть підвищувати ризики хвороб і смертності. З огляду на це, необхідно вже зараз почати розробляти профілактичні програми для збереження здоров’я працівниць, передбачаючи регулярний медичний контроль, адаптацію робочих умов та соціальну підтримку. Комплексний підхід до залучення жінок у дефіцитні сфери допоможе не лише компенсувати нестачу кадрів, а й створити передумови для стійкого розвитку та більш інклюзивного суспільства.

Автори:

Оксана Марухленко, завідувач кафедри управління факультету економіки та управління Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, доктор наук з державного управління.

Олена Акіліна, доцент кафедри управління факультету економіки та управління Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, кандидат економічних наук, доцент.

(Статтю було опубліковано в друкованій версії газети “Вечірній Київ”)