Ти знаєш, що ти – екоактивіст?
Хто з нас хоч раз не вирощував щось на городі? Можливо, ти компостував листя, яке загрібав на дачі або в селі? Чи, може, ти садив дерево? А як щодо суботників – пам’ятаєш, в школі? Ти волонтер у притулку? Сортуєш сміття? Це лише невелика кількість прикладів сучасного екоактивізму. Але якщо хоча б щось із цього про тебе, то ти – екоактивіст.
Що, не віриться? Так, це правда, навіть, якщо ти ніколи не був членом якоїсь «зеленої» організації. Екоактивізм – це не про статус, а про дії. На щастя, нині екоактивізм набуває популярності і в Україні. Все більше людей починає сортувати сміття чи проводить суботник у своєму дворі. Так саме громадська свідомість стає головним чинником поширення та популяризації екоактивізму.
Для прикладу, вже багато років в Києві працює сортувальна станція «No Waste Ukraine». Все почалося з лекторію: організація читала лекції у дитячих садочках, школах та на підприємствах. Але згодом вони вирішили розширитися, та створили власну сортувальну станцію. Нині саме сюди можна відвезти та здати різне відсортоване сміття.
Також все ще діє всеукраїнський соціальний проєкт «Батарейки, здавайтеся!». Майже 99% батарейок в Україні просто викидається на звалища, де розкладається в землі та вивільняє важкі метали. Вони, своєю чергою, забруднюють ґрунт та воду. А отже, і їжу, яку ми вирощуємо. Тому влітку 2013 року за ініціативи звичайних громадян стартував проєкт «Батарейки, здавайтеся!». З того часу він значно виріс та набув всеукраїнського масштабу.
А ось приклад екоактивізму від держави – Україна прийняла закон «Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України». Складно навіть уявити, скільки пакетів нині забруднює наше довкілля. А ухвалення такого закону сприятиме зменшенню кількості використання пакетів. А ти вже ходиш до магазину з сумкою-шопером?
Та й звичайний лайк чи репост публікації на екологічну тематику також може бути екоактивізмом. Адже саме так розповсюджується важлива інформація. І чим більше людей її побачать, тим краще.
Вікторія Маленко,
студентка Інституту журналістики Університету Грінченка