Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

Цікаві факти про Бориса Грінченка

Літературні псевдоніми Грінченка: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник.

Народився Борис Грінченко на Харківщині. У родині було п’ятеро дітей (Борис, Петро, Ганна, Любов, Аполлінарія). Борис був найстаршим.

Читати майбутній письменник навчився у 5 років.

Усе своє недовге життя, лише 47 років, Борис Грінченко невтомно працював задля української культури. Він – автор «Словаря української мови, багатьох підручників, один із організаторів товариства «Просвіта», активно боровся за право викладати українську мову в школах.

У старших класах гімназії Борис Грінченко підтримував зв’язок із гуртком революціонерів-народників, за що був ув’язнений. Цей арешт мав свої сумні наслідки: набута у в’язниці хвороба легень (туберкульоз), яка врешті стала фатальною, відчуження родини, наляканої вільнодумством сина, заборона продовжувати навчання в університеті. Проте посилено займаючись самоосвітою, Борис Дмитрович у 1881 р. успішно склав екзамен на народного вчителя.

Понад 10 років свого життя письменник віддав учительській праці.

Особистим Євангелієм для Грінченка був “Кобзар” Шевченка. Вперше цю книгу він прочитав у 13 років. Твори Шевченка надихнули його на віршування українською мовою, попри те, що у сімʼї розмовляли російською.

Знав Борис Грінченко німецьку й французьку мови, а пізніше — чеську, польську, вивчав норвезьку. В останні роки вивчав італійську, навіть розпочав роботу над українсько-італійським словником. Всі мови він вчив самостійно.

Улюбленими письменниками Б.Грінченка були Шіллер і Гейне.

Борис Грінченко разом із дружиною збирали книги. Їхня бібліотека налічувала більше шести тисяч книг переважно наукового змісту.

Сучасники згадували про нього як надзвичайно настирливу, наполегливу, вимогливу людину як до себе, так і до інших. Працювати з ним і дружити було дуже нелегко: підганяв інших до праці. Друзі називали Генералом.

Борис Грінченко одружився двадцятирічним юнаком (1883). Доля звела його на літніх учительських курсах у Змієві на Харківщині з учителькою Марією Гладиліною, майбутньою письменницею Марією Загірньою.

Борис надзвичайно високо цінував і кохав Марію, вона була для нього не тільки дружина, а й “вірний товариш”.

Доля відвела їм лише 28 років спільного життя.

Він завжди захоплено розповідав про доньку Настуню, яка весело щебетала до нього літературною українською мовою.

Справді, у цій родині панувала любов. Грінченко був прекрасним батьком, у вихованні доньки Насті виявлявся його педагогічний хист. Видавав для маленької доньки ілюстрований журнал «Квітка», де  писав коротенькі оповідання, вірші, загадки і невеличкі науково-популярні розповіді.

Борис Грінченко виховував доньку, не приховуючи від неї реалій життя. Настя бачила, як гірко й важко живеться олексіївським селянам, що ледь зводять кінці з кінцями.

Дбав Грінченко й про те, щоб донька отримала найкращу освіту. Після закінчення гімназії у Києві, Настя Грінченко вирушила до Львова, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського.

Грінченки теж були досить гостинними людьми. Свого часу в них гостювали відомі діячі української культури: Т. Зіньківський, І. Липа, В. Самійленко, М. Чернявський та ін. В Олексіївці письменник проводив вечірні читання для дорослих.

Через усе життя подружжя Грінченків, об’єднане злагодою і невтомною працею задля України, пронесло велике почуття любові й зберегло його до останнього подиху.

Без Бориса Марія жила працею ще 18 років. У ці роки перевидавала твори свого чоловіка, захищала його чесне ім’я від нападок.

Підготував Сергій Каратаєв