Той, хто створював природу: шлях Миколи Кащенка

7 травня 1855 року народився Микола Фефанович Кащенко — український зоолог, ембріолог і ботанік, без перебільшення: людина-сад.

Він – один із перших членів Української академії наук, зарекомендував себе як обдарований дослідник і активний громадський діяч.
Його внесок у розвиток зоології, ембріології та ботаніки в Україні справді безцінний, але ім’я, на жаль, призабуте.
Народився Микола Кащенко в селі Веселе (нині територія Запорізької області) в родині дрібного поміщика, яка мала козацьке коріння. Як восьма дитина в сім’ї, він змалечку допомагав доглядати за молодшим братом
Андріаном, який згодом став видатним українським письменником.

Свою освіту Микола здобував у Катеринославській гімназії, яку закінчив у 1875 році зі срібною медаллю. Спершу він вступив до медичного факультету московського університету, однак через фінансові труднощі змушений був перевестись до Харківського університету. Там здобув фах повітового лікаря і паралельно почав займатись ембріологічними дослідженнями під керівництвом професора Зосима Стрельцова.

Після завершення навчання працював асистентом у лабораторії Стрельцова, а згодом отримав стипендію і розпочав підготовку наукової роботи для здобуття звання професора в галузі ембріології та порівняльної анатомії.
Микола Кащенко був людиною принциповою: коли йому запропонували роботу домашнього лікаря в жіночому пансіоні, він відмовився, оскільки не погоджувався з неетичним ставленням до вихованок з боку власниці закладу.

У 1888 році  одружився з вісімнадцятирічною Ольгою Миколаївною, і того ж року подружжя переїхало до Томська. Саме там Кащенко обіймав посаду ректора Томського університету, займався викладацькою діяльністю та організовував українську громаду. Проте суворий сибірський клімат негативно позначився на його здоров’ї, тож він був змушений переїхати до Києва.

З 1912 року викладав зоологію у Київському політехнічному інституті. Уже в 1913 році Кащенко заклав перший акліматизаційний сад, де розпочав досліди з вирощування південних культур: персика, абрикоса, айви, винограду та інших. У роки Першої світової війни, коли через припинення імпорту з Німеччини бракувало медикаментів, учений переключився на вирощування лікарських рослин. До 1916 року в саду вже зростало понад 150 видів таких рослин. Завдяки його дослідженням з’явилися нові сорти опійного маку,
морозостійкі форми валеріани, женьшеню, шавлії, лаванди та інших культур.

Під час громадянської війни Микола Феофанович надавав безкоштовну допомогу киянам, використовуючи лікарські трави з власного саду. Попри щире бажання допомогти людям, його діяльність викликала підозру — вченого звинуватили в знахарстві. У 1921 році більшовицька влада звільнила його з посади та відібрала сад, заснований при КПІ.

Однак Кащенко не здався. У столичному районі Лук’янівки він знайшов заболочену ділянку землі, осушив її, облаштував ставок, створив тераси — і знову заклав акліматизаційний сад, у якому зібрав понад 500 видів рослин з різних куточків світу.

У 1933 році здоров’я вченого різко погіршилося — в нього стався крововилив у мозок, що призвів до серйозних ускладнень і ураження внутрішніх органів.

Микола Кащенко помер 29 березня 1935 року у Києві у віці 80 років. Як він і заповідав, його поховали на Лук’янівському кладовищі — поруч із його улюбленим дітищем, Акліматизаційним садом, де він працював
до останніх днів свого життя, невпинно збагачуючи українську флору новими видами рослин.

Авторка Ірина Чух,

студентка факультету журналістики Університету Грінченка