Скільки батьків має українська література?

Ми знаємо, якою тяжкою була доля в української літератури. Оскільки більша частина етнічних українських територій у цей час була перетворена на одну з Російських провінцій.

І не було б української літератури без таких діячів, як Іван Котляревський та Тарас Шевченко. Про це йшлося на лекції письменника, критика та літературознавця, доктора філософії університету в Оттаві (Канада) Романа Веретельника: «Як читали «Енеїду» : рецепція твору» у Національному художньому музеї України.

      “Традиція Котляревського залишилася домінантною “

На думку лектора, одним із батьків української літератури неодмінно є автор бурлескно-травестійної поеми ” Енеїда ” Іван Котляревський. Його твір, окрім високої художньої майстерності, має ще й здатність змінювати координати читача.

Тоді народ жив з імперською парадигмою: на роботі був одни (росіянином), а вдома – ставав собою. А Котляревський почав процес, почав думати над тим, що відбувається. Він почав говорити українською на заборонену тему про те, як розвалилася

Січ, про ставлення царської верхівки до Козаччини. Ми читаємо твір іронічно-грайливо, але це серйозний твір. Для Котляревського не було забавкою створення своєї ” Малоросійської версії Вергілія” і, на думку Романа, до нього будуть звертатися завжди. Відтак Роман заявив: ” Без Котляревського не було б Шевченка” – другого батька української літератури.

” Оригінальний поет – той, хто продовжує традицію і каже своє” 

Ще один великий геній української літератури вважав себе наступником Котляревського. Шевченко неодноразово звертався до Котляревського у своїх творах, а саме: ” На вічну пам’ять Котляревському “, ” Наймичка”, ” Близнята”. А самого Шевченка назвав батьком Г. Квітка-Основ’яненко. Він сказав: ” Роби, батьку, так далі”, хоча сам був набагато старший.

Неможливо уявити українську літературу без цих імен, без їхньої творчості. Вони повернули хід історії української літератури та навіки викарбували свої талановиті геніальні слова, до яких звертатимуться завжди нові покоління.

Ерика Бєлка,

Студентка Інституту журналістики КУБГ