Що ми знаємо про лужицькі мови і чому вони вимирають

Лужицькі мови – мови, якими розмовляють на сході Німеччини у рідкісному регіоні Лужицька Сербія. У цій місцевості проживають лужичани, які належать до національної меншини.

Є два види лужицької мови: верхньолужицька та нижньолужицька. Верхньолужицька мова виникла в XVI столітті, однак до XIX століття вона ще існувала в двох варіаціях: «євангелічна» та «католицька». Як ціла літературна мова почала існувати вже з початку XX століття. Формування верхньолужицької мови відбувалося переважно під впливом культурно-релігійної атмосфери у Саксонії.

Цією мовою розмовляють лужицькі серби, які живуть у Дрезденському окрузі Німеччини, а також частина мешканців з півночі Чехії та заходу Польщі. І хоч населення лужичан у Верхній Лужиці складає 40 000 осіб, для постійного вжитку мову використовують приблизно 13 000.

Нижньолужицька мова почала виникати у XVI. Ця мова більш схожа до польської, а от верхньолужицька має схожість до чеської. На сьогодні,  нижньолужицька мова вимирає, бо все менше людей нею користується, на відміну від верхньолужицької. Загалом цією мовою користуються люди похилого віку, оскільки молоде покоління надає перевагу німецькій. Ще під час формування, через вплив протестантського середовища, було перешкоджання літературному розвиткові  мови. Активно нижньолужицьку мову використовують зараз близько 7 000 людей.

Для сучасних лужицьких мов характерне пом’якшення приголосних у певних позиціях, архаїчні морфологічні форми (двоїна, аорист, імперфект) та численні лексичні запозичення з німецької мови.

Анна Федорцова