Наталія Кузнєцова: нам потрібно навчати правовій грамоті людей ще з дитячих садочків
Наталія Кузнєцова – людина – легенда у сфері юриспруденції. Її досвіду та зробленого вистачило б не на один том автобіографії. Вона як ніхто розуміється в тих процесах, які відбуваються у правовій сфері. Тож ми й зустрілись, аби про це поговорити. До того ж «СловОпис» започатковує нову рубрику «Правова грамота», в якій будемо пропагувати людям правове просвітництво.
Візитівка
Наталія Кузнєцова – віце – президент Національної Академії правових наук України – керівник Київського регіонального центру, заслужений професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права.
Народилася 4 квітня 1954 р. у м. Дніпродзержинську (нині — м. Кам’янське) Дніпропетровської обл. У 1978 р. закінчила юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Напрями наукової діяльності — цивільне та комерційне право, міжнародне приватне право, міжнародний комерційний арбітраж. Опублікувала понад 200 наукових та навчально-методичних праць.
Член робочої групи з розробки проектів Цивільного кодексу України. Брала участь у розробці законів України: «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про заставу», «Про банкрутство», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизаційні папери», «Про антимонопольний комітет», «Про судоустрій та статус суддів», «Про державну допомогу суб’єктам господарювання», «Про забезпечення права на справедливий суд», «Про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні».
Член Конституційної комісії при Президентові України, член Ради з питань судової реформи при Президентові України. Член Міжнародної асоціації адвокатів (ІВА).
Голова спеціалізованої вченої ради по захисту докторських дисертацій у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та член спецради у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.
Заслужений діяч науки і техніки України (2007). Нагороджена орденом княгині Ольги III, II ступенів (2009, 2017).
Як телевізійник, звертаю увагу на те, що в неї гарно поставлений голос.
- Звичайно, поставлений голос. Я ж вчора читала лекцію англійською мовою. Дві години ввечері готувалась, перша лекція після канікул і перша лекція в англомовній групі магістрів, вперше після довгих канікул. Читала лекцію про організацію маркетингової діяльності в юридичній фірмі. Свої вимоги до такого роду лекцій: усі закінчення мають бути артикульовані, щоб студенти почули й зрозуміли. Наголос, вимова. На жаль, на факультеті немає досі мультимедійної аудиторії, тож я приготувала студентам паперові схеми, щоб мали змогузаписати, раптово щось не почують. І коли я пішла читати після двадцятихвилинної перерви лекцію нашим українським магістрам з вирішення міжнародних комерційних спорів, я майже відпочивала (сміється).
Ну це ж уже не перша лекція англійською?
- Ні, я вже третій рік поспіль разом із професором Майдаником Р.А. читаю цей курс.
Наталіє Семенівно, люди зараз гостро почуваються беззахисними в правовому плані…
- Знаєте, мені дуже подобається ідея просвітницького проекту «Я маю право», мені здається, це може спонукати до зміни погляду на те, як право має входити в життя людини. От коли я спостерігаю за тим, що відбувається у нас в школі, де навчаються моя онука й онук, то я бачу, що вже з першого класу їм дають таку ускладнену інформацію в галузі математики, природознавства, мови. Я розумію, що це все дуже важливо, але, мабуть, із випускників школи навряд чи виросте новий Мендєлєєв чи Лобачевський. Водночас наші школярі практично не отримують інформацію у сфері права. Як же можна реалізувати якісь права, коли ти їх взагалі не знаєш?Для основ правознавства в шкільній програмі не знайшлося місця. Минулого тижня я виступала на загальних зборах Академії педагогічних наук, і звернулась до академіків-вчителів з приводу того, що нам треба починати вивчати право та доносити до учнів правові знання ще зі шкільної лави. Чому? Тому що людина пізнає світ навколо себе і в цьому світі є дуже великий сегмент правової інформації. Ось, наприклад: треба поважати інших, в тому числі людину як таку. Нікого не можна ображати. Не можна заподіювати шкоду. Треба поважати чужу власність і не можна брати чужого. Скажіть, будь ласка, чи це може усвідомити дитина у три, чотири рочки? Може, повинна! А далі повинні акумулюватися, нашаровуватися ці знання, накопичуватись. Коли ми говоримо про дорослих дітей, яким по п’ятнадцять-шістнадцять, вони повинні знати, що з чотирнадцяти років стають осудними, тобто вони повинні знати, що можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. В чотирнадцять років вони вже є дієздатними, тобто вони самостійно в межах тих коштів, які у них можуть бути, відповідають за заподіяну шкоду. Не краща ситуація у вишах. Я довгий час в Київському університеті очолювала постійну правничу комісію Вченої ради. Ми спеціально досліджували питання отримання правових знань студентами вищих навчальних закладів. Висновки були невтішними. Ви правильно сказали про журналістів – в них має бути особлива програма. Чому? Тому що це авторське право, це взагалі право як таке. Я інколи, перепрошую, читаю матеріали в наших засобах масової інформації і розумію, що людина, яка це писала, абсолютно не розуміється в тому, про що пише.
Інколи їм бракує елементарних правових знань.
- Вони мають знати не тільки правову систему, яка є основою застосування права, а знати особливості процесу. Ось зараз ідуть процесуальні дії в суді першої інстанції в апеляційному суді щодо Надії Савченко. І ця інформація цікавить всіх, і якщо тут немає чіткого розуміння, що відбувається в цьому процесі, які дії суд проводить в межах заявленої апеляційної скарги, при розгляді цієї апеляційної скарги, то неточне висвітлення подій з точки зору їх відповідності законодавчим актам, відповідним процедурам спотворює взагалі всю ситуацію. Мені здається, правовий всеобуч дуже важливий.Кожна людина повинна знати, якими процесуальними правами вона наділена на випадок, коли її зупинив поліцейський, або коли до неї пред’являють якісь претензії. Як себе поводити, як звернутися до тих, хто може надати правову допомогу. От ми ж бачимо навіть в фільмах реалії життя на Заході: «Я не буду розмовляти без свого адвоката». І він чи вона мовчать, бо далі розуміють, що все, що скажуть, може бути використано проти них.Тому ця правова захищеність дуже органічно пов’язана із правовою освіченістю, правовою поінформованістю. Я вже не кажу про те, що в нас повинна бути організована система надання правової допомоги, в тому числі тим, хто не може чи не здатен звернутися до професіоналів на основі платних договорів. Я в кінці літа відвідувала Сполученні Штати Америки в складі делегації, яка вивчала особливості юридичної освіти в США. Ми познайомилися з таким дуже цікавим напрямом навчання, як юридичні клініки. Вони прекрасно організовані в межах учбового процесу, коли студенти під контролем керівника юридичної клініки надають реальні юридичні послуги особам, які не можуть дозволити собі найняти платного адвоката, вони навіть виступають у суді.
Це і тренінг, і соціально важливі дії …
- З одного боку, це елемент навчання, тобто отримання практичних навичок, причому не на «кицьках», а в реальних справах. Так, це не великі справи, не складні, але це реальні справи, які відображають процеси, в тому числі й знайомлять із судовою діяльністю. Знаєте, інколи маленька справа може вимагати зусиль більше, ніж велика, тому що в ній можуть концентруватися різні правові й фактологічні аспекти. Тому це цікаво, але от коли ми говоримо, чому в нас немає таких клінік, то треба розуміти, що сам процес організації такої клініки – не дешевий: потрібно мати керівника, який займається тільки цією клінікою, він має отримувати зарплату, бути постійно зайнятим або позаштатним викладачем. Клініку потрібно забезпечити також технічними засобами.
І фінансуванням.
- Фінансування, приміщення, апаратура, література. І там студенти відчувають себе юристами, вже справжніми юристами. І на це сам університет витрачає багато коштів і залучаються грантові кошти, тому що під ці програми підтримки юридичних клінік створюються відповідні грантові проекти, які започатковуються благодійними фондами.Інший напрямок надання такої правової допомоги – центри з надання безоплатної допомоги. Там також працюють випускники, також стажуються студенти. Ми зайшли в центр надання цієї безоплатної допомоги: прекрасна бібліотека, прекрасне приміщення. Це молоді адвокати, але вони активно працюють. Мені здається, ми багато чого можемоз цього запозичити, оскільки у нас зараз існує велика прірва між адвокатською діяльністю та потребами населення. Тому що зубожіння населення призводить до того, що навіть підприємці, не лише фізичні особи, не можуть зараз забезпечити собі кваліфіковану допомогу та супровід своїх проектів, бо в них немає на це коштів.Ось чому це сьогодні дуже важливо. Кожна людина має право на те, щоб її права були належним чином не лише гарантовані, але й захищені в разі їх порушення.
І це ознака цивілізованості.
- Зараз я займаюсь проблемами громадянського суспільства, тому що цивільне право, приватне право стоять дуже близько до цих проблем. Коли я вчилася й була студенткою, то в ті часи для нас на першому плані стояла держава, і саме вона мала нібито забезпечити права людини. А право розглядалося як такий собі супровідний інструмент, похідний від держави, ми завжди казали: держава і право. Останнім часом проводиться багато теоретичних досліджень щодо трансформації усвідомлення права як такого. Право набуває самостійного значення регулятора відносин, причому унікального регулятора, іншого такого немає. Це залагодження стосунків між суб’єктами за рахунок збалансованості інтересів. Саме право має це забезпечити, оскільки права однієї особи кореспондуються з обов’язками іншої особи, коли обов’язки гарантують права іншої. І от дослідження в контексті саме такого розуміння права є дуже цікавими. Саме в громадянському суспільстві право виступає основним інструментом в регулюванні, ось чому ми кажемо – правова держава. Тому що не держава займає пріоритетне місце в громадянському суспільстві, а особа. Останнім часом ми починаємо усвідомлювати, що держави як такої немає без громадянина, тому що вона існує за рахунок податків, за рахунок інших коштів, які йдуть від конкретних осіб і таким чином формуються органи держави, військо, тюрми і всі атрибути держави. Для того, щоб забезпечити нормальне існування самої людини, вона за це платить державі. Про це повинні пам’ятати всі наші державні посадовці. Вони відповідальні перед громадянином, тому що вони утримуються за рахунок їхніх коштів, які з неба не падають.
Так, це якість життя людини, взагалі цінність життя.
- І тому в громадянському суспільстві центральне місце посідає захист прав і основних свобод людини, існують три таких дуже важливих чинники в громадянському суспільстві. Перше – це егалітарність: рівність їх перед законом, в тому числі й держави. Друге – це приватна власність, яка є майновою основою громадянського суспільства. Коли людина має власне майно, вона незалежна не лише в цьому розумінні, а й в розумінні своєї правосвідомості, можливості управляти своїми правами, бажаннями, бути господарем своєї поведінки. І, зрештою, це основні права й свободи. Чому в радянські часи Радянський Союз був об’єктом жорсткої критики з боку Заходу з точки зору недотримання прав людини? Для західного демократичного світу це дуже важливий чинник, і він тісно пов’язаний з тим, що людина існує. Я завжди своїм студентам кажу, що цивільне право – унікальне. Воно бере свої витоки з Римської давнини і практично успадковане сучасним світом в унікальній юридико-технічній формі. В формі тих конструкцій, що були відомі ще Риму. Тому, якщо змінювались політичні обставини, відбувався вплив на кримінальне право, а в майнових відносинах договір купівлі-продажу, договір оренди був таким же і в Римі, як і в нас, тому ці юридичні конструкції шліфувалися впродовж століть і дійшли до нас уже в такому витонченому вигляді, що бери й використовуй. Крім того, а з іншого боку, приватне право тому і є приватним, що в центрі його уваги, його регулювання стоїть людина. Я студентам часто повторюю: «Цивільне право зустрічає людину в колисці», тому що вже з моменту народження в неї виникає правоздатність, і право супроводжує її протягом життя. Спочатку їй надають ім’я і вона користується тими правами, що встановлені для неї: місце проживання, опіка, піклування, потім стає дорослою і набуває повної дієздатності, може обирати собі рід занять, сферу діяльності, укладати договори, бути власником, творцем, створювати сім’ю – все це цивільне право. Зрештою вона може бути власником, може розпорядитися своїм майном на випадок смерті, і цивільне право супроводжує людину до останнього подиху. І ще деякий час, щоб її майно перейшло до спадкоємців у той спосіб,що передбачений самим спадкодавцем чи в порядку, передбаченому законом. Від початку і до останнього подиху людина з цивільним правом.Ось така безумовно унікальна правова матерія! І ще одна особливість цивільного права: воно регулює переважно правомірну діяльність, нормальну діяльність. На відміну від цивільного, кримінальне право чи адміністративне – це вже реакція на адміністративний проступок чи кримінальний злочин.
Про зростання злочинності зараз хіба що ліниві не говорять. Чи проводяться Академією якісь дослідження х цієї теми?
- Ми думаємо зараз про те, яким чином Академія, втому числі Київський регіональний центр можуть знайти своє місце в дослідженні цих проблем. Шукаємо відповідь на питання, яким у ці дуже непрості часи, які переживає наша держава, є призначення правової науки як гуманітарної. Перш за все вчений повинен «залишити» свій кабінет, я б сказала так фігурально, і тісно співпрацювати з тими державними структурами, які користуються нашою науковою допомогою. Це Міністерство юстиції, Генеральна прокуратура, Державне бюро розслідувань, яке зараз формується. І коли ми говоримо з нашими колегами, в тому числі з тими, хто займається кримінальним правом, про напрями активізації роботи наших вчених, в тому числі вчених Київського регіонального центру, то фахівці-кримінологи запропонували такий дуже цікавий проект «Стан злочинності в Україні та її правове дослідження» . Тому що, не досліджуючи це явище, ми не можемо визначити напрями активного супротиву, протидії йому. Прикро визнати, що сьогодні судова статистика у нас не на належному рівні. Ми не знаємо, що відбувається. Я інколи дивлюся TV-передачі, начебтов нас все нормально: рівень злочинності постійно знижується, але кожного дня водночас бачимо – там квартиру обікрали, там застрелили когось біля свого будинку. Хто контролює стан кримінальної статистики? Хто проводить такі дослідження? Тобто статистика не стала об’єктом пильної уваги. З одного боку, тим, хто бореться зі злочинністю, не вигідно показувати, що вона зростає, а з іншого боку – вона не стала об’єктом критичного аналізу науковців. Ціла наука кримінологія цим має займатися. Для цього повинні проводитися соціологічні дослідження, повинен здійснюватися детальний аналіз причин, які цьому слугують. Це дуже важливо. Зростання рівня злочинності, який ми бачимо, може говорити про певні соціальні явища, які між собою тісно пов’язані. Ми бачимо зубожіння населення. Напружена ситуація на Сході. Люди не можуть знайти місце проживання, позбавлені можливості нормального існування. Дуже багато людей, які переміщуються Україною, в тому числі й злочинні елементи. Що є, то є. Це й квартирні крадіжки, й дрібні крадіжки в громадських місцях та на транспорті. Все це є. Ось сьогодні я дивилася вранці новинну передачу, то в п’ять – шість разів збільшились крадіжки в супермаркетах. Жінка впродовж двох тижнів несанкціоновано винесла продуктів на дві – три тисячі карбованців. Це ж злочин? Злочин. Збільшилась кількість злочинів побутового характеру – коментар такий був. На жаль, людина не може собі дозволити навіть необхідні речі, яких вона потребує. Але все одно, ця дія не перестає бути злочином. А, з іншого боку, підвищився рівень агресивності. Це дуже небезпечний симптом. Ми вирішили, що найближчим часом обговоримо формат цієї проблеми і, найголовніше, напрями дослідження в цій сфері, разом з нашими колегами – педагогами, соціологами, без яких ми не зможемо це зробити, тому що це пов’язано із рівнем освіти, і рівнем виховання. Може, створимо лабораторію в Київському регіональному центрі, чи окрему робочу проблемну групу, яка буде цим займатися.Бачимо, що в нас є можливості, є інтелектуальний потенціал підготувати для нашого керівництва держави національну доповідь про стан злочинності та заходи, які можуть допомагати в боротьбі з нею. Для мене це новий напрям, бо я все-таки цивіліст, але, я думаю, що в нас є потужні фахівці у галузі кримінології.Ще один цікавий проект, який ми вже розпочали, розглянули його в минулому році на Президії Національної Академії правових наук. Це проблеми правового забезпечення національної безпеки. Правової безпеки немає, і заходів правого забезпечення також немає в нашому законодавстві. Ми звернулись до наших відділень (а у нас їх п’ять в академії), до академіків-секретарів, до регіональних центрів, щоб зібрати всю інформацію, яка б могла слугувати основою для розробки концепції правого забезпечення національної безпеки. У цьому напрямі рухаємося. У нас є інститут інформатики, який активно займається і кібербезпекою, таким дуже актуальним напрямком, й інформаційною безпекою в широкому розумінні. На жаль, останнім часом мають місце інформаційні теракти, і вони нічим не відрізняються від фізичних терактів, може, навіть небезпечніші. Вони руйнують свідомість людини, викривлюють сприйняття тих чи інших фактів. Це небезпечно. І ми повинні цьому протидіяти. В тому числі з використанням правових механізмів: відповідальності, попередження, застосування превентивних заходів.
Наталіє Семенівно, а як щодо реформи юридичної освіти, яка потребує нових форм і про що ми говорили на початку інтерв’ю?
- Це теж важливий напрям нашої роботи. Я як член ради з питань судової реформи при Президентові України вже декілька років поспіль беру участь у підготовці різних нормативних актів. Почали зі змін до Конституції, потім – Закон про судоустрій, закони, які формують органи, що забезпечують діяльність судової влади. Потім перейшли до процесуальних кодексів, це така дуже глобальна робота, відразу були внесені значні зміни в три кодекси, в четвертий кримінально-процесуальний значно менше, але всі чотири одночасно були реформовані. Але без цих змін новостворений Верховний Суд був позбавлений тих нормативних актів, які б стали основою його діяльності. Суд сформували, а процесуального законодавства немає. А він не може діяти без процесуального законодавства, він може діяти тільки в межах, представлених процесуальним законом. Це була важлива робота. Тепер наступний крок – адвокатура, тому що суд не може функціонувати без адвокатури. На часі прокуратура, і останній етап – це реформування правничої освіти. Вперше концепція правової реформи, в тому числі судової реформи, одержала таку широку амплітуду. Не тільки суд, не тільки його процес, але й інші учасники процесу здійснення правосуддя і підготовка кадрів. Мені безумовно ближче з цього всього юридична освіта і це дуже непростий етап.
Йдеться про зміну парадигми ?
- Розумієте, я вже 35 років працюю в Київському університеті і ті висновки, яких дійшла, ґрунтуються на тому, що не можна навчати студентів так, як ми це робили років 20 тому. Викладач приходить в аудиторію не тільки для того, щоб донести відому йому інформацію до студентів. Сьогодні можна це зробити за допомогою інших засобів: інтернету, електронних видань, було б лише бажання: натиснув кнопочку і все перед тобою. А от сформувати навички застосування законодавства, навички юридичного мислення – логічного, аналітичного, критичного мислення – оце важливе завдання. Причому, на жаль, законів багато, але не всі вони узгоджені, бо так працює наша Верховна Рада. Ось я навіть можу сказати по своєму улюбленому Цивільному кодексу: така кількість змін внесена з 2003 року!
Ви ж були його розробником?
- Так, я була його розробником. Інколи мої студенти посміхаються, коли я приходжу з цим Кодексом. Я, як в старі часи, маю примірник Кодексу, виданого в 2003 році, в якому зроблені вклейки всіх хронологічно внесених змін. І сьогодні вже в мене Кодекс такий, що вдвічі товщий, ніж був. Можу розповісти, чому і як змінювалася кожна стаття. Тому що я бачу, як відбувалися ці зміни.
Лобіювалися всякі інтереси.
- Так… Окрема розмова, не будемо заходити в цей напрям, бо звідти можна й не вийти. Але що важливо – студент повинен виходити з дипломом і не лише зі знаннями, а й готовим використовувати їх у процесі застосування права. А в нас як у старі радянські часи: приходить молодий фахівець на роботу, йому кажуть: забудьте все те, чому вас навчали в університеті і ми зараз будемо вас вчити, як треба працювати. Це не нормальне явище. Повертаюсь до своєї поїздки в Сполучені Штати. Там студент вже з другого курсу починає розуміти, що йому потрібно. Так, у них дещо звужений обсяг можливостей юриста, дуже вузька спеціалізація, але в межах цієї спеціалізації вони навчаються тільки три роки в юридичній школі, бо приходять туди з бакалавратом загального напрямку. Вчителі, поети, філологи – будь-яка спеціальність, яку вони отримали у бакалавраті, дає їм можливість продовжувати навчання в юридичній школі. Але вони попри те, щоб стати студентом юридичної школи, мають скласти іспит-тест, який визначає їх здатність критично, логічно, аналітично мислити. Не кожен може бути юристом, як не кожен може бути співаком, артистом, це також особлива сфера діяльності. Тож вони складають вступний іспит і тільки три роки навчаються, але з другого року вони абсолютно зосереджені на практиці. Важливий чинник – це мотивація. Там студенти за навчання платять гроші, серйозні гроші. Це рівень магістратури, тому в суспільстві не прийнято, щоб батьки оплачували це навчання. Його мають оплачувати самі студенти, тому вони беруть кредит і, виходячи після трьох років навчання, мають кредитні зобов’язання. Якщо це першого рівня юридична школа, то це десь за 200 тисяч доларів. Вони повинні усвідомлювати, що ці 200тисяч доларів потрібно сплатити банку. Тому вони мають знайти собі відповідну роботу. Їх це спонукає до того, щоб вони навчалися так, що над ними не потрібно стояти з якимось батогом і заганяти в їхні голову чи свідомість ці знання та навички. Вони їх «хапають», вони їх «віддирають» від тих, хто ними володіє. І рівень конкуренції достатньо високий між ними самими.
Вони зацікавлені бути хорошими юристами.
- Так, тому що іспит вони складають за межами своїх юридичних шкіл. Цей іспит приймає ABA – це така правнича асоціація і від того результату, який вони там отримують під час складання цього іспиту, юридична компанія їх бере чи не бере. В цьому полягає мотивація. Ми зараз обговорюємо це питання: як нам реформувати сам навчальний процес? як змістити акценти?Треба формувати професійні компетентності. І це все має бути пов’язане з правозастосуванням. Такий новаторський підхід.Ми також вивчали досвід німців, він дуже ґрунтовний, бо в них продовж багатьох десятиліть відпрацьована система, коли вони складають перший державний іспит, а потім проходять стажування два роки і лише після цього можуть складати повний державний іспит, щоб бути суддею, прокурором, адвокатом. А щоб бути нотаріусом, треба ще постажуватися і скласти ще один іспит, бо в них він там має певні особливості для нотаріусів. І ми теж із цікавістю подивилися на їхній досвід.Я впевнена, що необхідно істотно скоригувати лекційний процес. Це дуже складне питання.Якою має бути сучасна лекція? Вона не повинна «повторювати» інформаційні джерела, які доступні студенту. Потрібно відмовитися від цього «школярського» підходу. Лектор має орієнтувати студента у колі цих джерел, надавати методичну допомогу, допомагати з’ясувати найбільш складні і важливі питання. Такий підхід спрямований на посилення мотивації студентів до самостійної роботи.Говорячи про мотивацію, хочу відмітити ще одну обставину. На жаль, серед наших студентів є такі, які випадково прийшли на юридичний факультет: у них немає бажання вчитися, вони не мають наміру працювати за фахом, їх не цікавить учбовий процес, батьки фінансують їх навчання, а відтак мета перебування в університеті – отримання диплому. Таких студентів (слава Богу їх не багато!) взагалі неможливо зацікавити. Але більшість хоче вчитися, з іншими цікаво працювати, саме для них потрібно створювати умови активнішої участі в навчанні, перш за все, за рахунок докорінного реформування самостійної роботи: студент повинен сам вчитися, викладач має йому активно в цьому допомагати.
Ще одна сфера Вашої діяльності – міжнародний комерційний арбітраж…
- Я є членом кількох міжнародних комерційних арбітражів, зокрема МКАСу при ТПП України. Сьогодні ставлення до цих інститутів змінилося. Практично кожен в Україні знає, що є такий Стокгольмський арбітраж, завдячуючи перш за все «газовим спорам» між Нафтогазом та Газпромом…Законодавець також змінив своє ставлення до міжнародного комерційного арбітражу – про це свідчать останні зміни до процесуальних кодексів. На глобальному рівні простежується тенденція посилення конкуренції серед загальновідомих арбітражних центрів за справи: Лондонський, Стокгольмський, Паризький арбітражі намагаються «відтягнути» на себе більшість арбітражних спорів, ведуть активну інформаційну політику.МКАС при ТПП України також намагається в цьому процесі «не загубитися»: прийнятий новий Регламент, який значно розширює можливості сторін у захисті своїх інтересів, він почав діяти з 1 січня 2018 р. Зараз ми проводимо низку регіональних заходів під загальним гаслом «Не втрать свого права на арбітраж!»
Ви унікальний фахівець своєї сфери, але зараз спостерігається така тенденція, що часто гаслами замінюються необхідні процеси в суспільстві, і цим дуже вміло користуються як в інформаційних війнах, так і влада їх вправно використовує.
- Немає нічого гіршого, ніж декларативність. Ми намагаємося все, про що говоримо, перекласти на мову конкретних дій, і хоч ще не довгий час минув від моменту мого обрання (Н.С. Кузнєцову обрано віце-президентом НАПрН України 16 березня 2018 р – прим. редакції), але вже відбулося багато зустрічей з метою активізації роботи Київського регіонального центру. Основне завдання – посилити практичну спрямованість діяльності Національної академії правових наук загалом, і Київського осередку зокрема. Плануємо активізувати співпрацю з новоствореним Верховним Судом, Міністерством юстиції, Генеральною прокуратурою та антикорупційними структурами. Є в нас спільні завдання і з іншими галузевими академіями, а також з Національною академією наук України. Хочемо переорієнтувати нашу роботу таким чином, щоб працювати на потреби «споживача» наших наукових розробок. На мою думку, це буде підтвердженням того, що академія займається тим, що потрібно державі.
Наталіє Семенівно, Ви унікальна людина. В тому плані також, що протягом життя вдало поєднували кар’єрні досягнення і сім’ю. Тож стандартне журналістське запитання: Ваш рецепт успіху в чому?
- Любити те, чим ти займаєшся, любити тих, хто є тобі близьким. Турбуватися про них: про дітей, онуків, учнів. Все, що навколо мене – це моє любиме. Це те, що я пестую. Це те, де я відпочиваю, переходячи від однієї діяльності до іншої. Я люблю писати статті, читати цікаві книжки, подорожувати. Люблю займатися кулінарією. Мені подобаються мої квіти і я дуже люблю своїх онуків. Ось і все. Жити позитивно в наш непростий час, коли навколо стільки болю, стільки проблем. А коли ти занурюєшся в домашній комфорт, там, де тебе чекають, люблять – набираєшся сил в доволі короткий проміжок часу.
Як самовідновлення.
- Так, дуже потужне. Віддаючи, ти отримуєш і не потрібно рахувати: воно само собою збалансується!
Дякую.
Інтерв’ю взяли Тамара Куцай та Марія Косянчук