Микола Хвильовий: серед зграї голодних вовків
“13” було його улюбленим числом .
13 грудня він побачив світ на Харківщині, а 13 травня 1933 р. в Харкові, в будинку письменників «Слово» прогримів постріл, що обірвав життя одного з найталановитіших письменників XX ст. Миколи Хвильового. Сталося це ясного ранку в присутності кількох найближчих його соратників, яких покликав на сніданок. Грав на якомусь щипковому вірменському інструменті, декламував вірш М. Некрасова «Мужичок с ноготок», потім вийшов до сусідньої кімнати і там вистрілив собі у скроню. На столі залишив передсмертну записку: «Арешт Ялового—це розстріл цілої Генерації… За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. Отже, як говорить Семенко, … ясно. Сьогодні прекрасний соняшний день. Як я люблю життя—ви й не уявляєте, Сьогодні 13, пам’ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче…».
Своєю ранньою трагічною смертю він хотів зупинити лавину репресій, що насувалася.
Він —цей маленький чоловічок, схожий на Чарлі Чапліна. Той, публічний виступ якого щораз перетворювався на справжню сенсацію і збирав величезні аудиторії. Той, до думки якого прислухалися ровесники і кого наслідувала молодь. Ерудиція і вроджений талант лідера притягували до Миколи Хвильового сучасників. Він організував найпотужнішу літературну структуру — ВАПЛІТЕ, першим наважився сказати вголос про те, що давно вже хвилювало багатьох — подальший самостійний європейський шлях розвитку пролетарської літератури — і цим започаткував літературну дискусію 1925—1928 рр., у центрі якої постійно перебував, відчуваючи особисту відповідальність за все, що діялося довкола.
Активний впроваджувач українізації, Хвильовий став мозолити очі радянській ідеологічній машині. Про нього як приклад поширення антиросійських настроїв згадує Сталін, і ось що пише прихвостень та організатор геноциду українського народу С.Косіор: «Хвильовий — це певна сукупність рис, це озброєний ворог, це поза всім іншим розгорнений націоналізм, це явище, що має свою вагу і тим дуже небезпечне».
«Це була дійсність – хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть», – так писав Микола Хвильовий у «Я (Романтика)».
Краще й не скажеш про його складне й трагічне життя…
Марічка Журенко