Августин Волошин і його служіння Україні

17 березня 1874 року у селі Келечин що на Закарпатті, народився Августин Волошин, політичний та культурний діяч, президент Карпатської України.

Походив він із родини сільського священика. Його дитинство пройшло в теплому, затишному колі, серед шести сестер, де виховували любов до праці, співпереживання до ближніх та відданість своїй батьківщині. Августин був розумним хлопцем, освітньої програми навчався вдома. Проте коли батько відвів його на приймальний іспит до четвертого класу, на жодне з питань він не відповів. Коли вдома його запитали, чому він так вчинив, хлопець сказав: «Тому, що я не хотів говорити по-мадярськи». Уже на той момент було зрозуміло, що хлопець має міцну волю і сильну любов до рідної землі.

Августин пішов шляхом батька і подався навчатися на теологічний факультет Будапештського університету. Та через хворобу довелося повернутися до Ужгорода, де він все ж закінчив богословську академію. У 1900 р. він успішно закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті та отримав диплом професора математики і фізики. З того часу був професором, а згодом директором Ужгородської учительської семінарії.
Дітей у нього не було, тому Августин віддав свій двоповерховий будинок під сиротинець «Свята родина», де разом з дружиною Іриною виховували 22 сиріт. Діти були забезпечені харчуванням і одягом, вчилися та розвивали свої творчі здібності. Існував домашній оркестр, танцювальна група і хор.

Волошин був противником заміни кирилиці на латинь, виступав проти проведення богослужінь угорською мовою. Він активно боровся за книгодрукування українською, був редактором газети» Наука», написав і опублікував більше 40 підручників. З- під його пера вийшли твори «Марійка Верховинка», «Князь Лаборець» та «Син Срібної землі».

Та головна боротьба була ще попереду. Завдяки його зусиллям 15 березня 1939 року у місті Хуст було проголошено незалежність Карпатської України, президентом якої став Августин. Це було величезним досягненням: розмовляти українською на своїй землі та мати синьо-жовту символіку, попри територіальні зазіханнях сусідів. Та зовсім скоро Карпатська Україна була окупована Угорщиною. Священик змушений був емігрувати до Праги, де присвятив себе педагогіці.

За свою любов до України Волошин зовсім скоро заплатить. 15 травня 1945 року радянські спецслужби затримали Августина у Празі. Серед обвинувачень – «… ворожа діяльність проти Радянського Союзу». Як «особливо небезпечного злочинця» його вивезли до Москви та посадили в камеру-одиначку Лефортовської в’язниці. 71-річному священику провели вісім допитів, у середньому по чотири години кожен. Через фізичні та психологічні знущання в Августина Івановича погіршився стан здоров’я, тому його перевели до тюремної лікарні іншої в’язниці. Згідно з офіційною версією, він помер від паралічу серця 19 липня 1945 року.

Могили відданого своїй державі священика немає.

У 2002 році Августину Волошину було присвоєно звання Героя України посмертно.

Ірина Чух,

студентка факультету журналістики Університету Грінченка