Вікентій Беретті – архітектор, який додав Києву неповторності

Ім’я Вікентія Беретті найчастіше асоціюється з головним корпусом Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Проте Київ зобов’язаний італійському архітектору набагато більше. Знайомимо вас з архітектором, який подарував Києву визначні архітектурні візитівки.

Дитинство

В. Беретті народився 14 липня 1781 р. в Римі в родині італійця, професора механіки Джованні Беретті. Про долю батька нічого не відомо, в юному віці Вікентій з матір’ю переїздять до петербурга. Там його мати одружилася з придворним майстром Гзель, який працював з дорогоцінним камінням.

Становлення

Протягом 1798-1804 рр. В. Беретті навчався в петербурзькій художній академії у класі архітектури, працював також помічником визначного архітектора Томи де Томона. В цей час Вікентій взяв участь у реконструкції петербурзького театру.

Після закінчення Академії з відзнакою, Вікентій працював помічником міського архітектора й отримував нагороду за нагородою за свої вдалі  архітектурні проєкти.У 28 років уже мав звання академіка.

У березні 1810 р. архітектор перейшов працювати до Комітету міських будівель, який з 1812 року стає для нього основним місцем роботи.

У 1831 р. В. Беретті подав прохання до Ради художньої Академії про зайняття вакантної після смерті професора Гомзіна посади професора Академії. 30 вересня 1831 р. йому присуджено звання професора архітектури 2-го ступеню. Відтоді він працюватиме в художній Академії до 1837 р.
Далі Вікентія Беретті призначили міським архітектором. Він будував за власними проєктами цивільні й військові будівлі, церкви та школи, промислові об’єкти та житлові будинки.

У 35 років палкий італієць закохався, одружився і став батьком вісьмох дітей (троє синів і п’ятеро дочок).

У 1834 році Беретті запропонували взяти участь в конкурсі на створення проєкту Київського університету. Конкурс був нелегким, адже серед претендентів значились такі особи, як Олександр Брюллов, Констянтин Тон та Авраам Мельников, які були найвідомішими архітекторами імперії в ті часи. Проте  саме Беретті виграв цей конкурс.

Два роки Беретті поєднує обидві свої професії – зодчого і професора Академії мистецтв, що змушує його постійно переміщатися між Києвом і петербургом.

Зрештою, 11 березня 1837 року архітектор звільнився з усіх посад та попрямував до Києва. З цього часу В. Беретті – головний архітектор будівельного комітету зі спорудження університету.

Через рік йому доручили складання кошторису майбутнього будівництва. Спочатку виходила астрономічна сума у 8 мільйонів рублів і будівництво опинилось під загрозою. Проте архітектор пояснив владі, що проблема у високих цінах на матеріали, після чого «розібралися» з постачальниками і будівництво обійшлось у 3,5 млн.

Київ

На той час Вікентій залишився вдівцем, але всіх дітей перевіз із собою. Поселився архітектор на розі вул. Хрещатика та Інститутської. Там у нього була садиба та власний дерев’яний будинок із мезоніном, де жило численне потомство Беретті.

Будівництво університету тривало 7 років. Архітектор зробив будівлю презентабельною як із східного боку, так і з західного. Згідно з проєктом, університет мав височіти над рештою будівель. Беретті спланував прилеглі до головного корпусу території та нові міські магістралі — Володимирську вулицю, бульвар Тараса Шевченка.

Чому в червоний колір пофарбували університет? Є різні версії щодо цього, одна з яких – у дорозі переплутали складові фарб, а частину взагалі загубили. Керував фарбуванням корпусу уже син Вікентія, архітектор Олександр Беретті, який і обрав червоний колір.

Другою спорудою італійця в Києві став будинок Інституту шляхетних дівчат на вулиці Інститутській. Корпус складався з 4 поверхів та флігелю. На першому поверсі – приймальня, лікарня та квартири працівниць. Другий поверх займали бібліотека, їдальня та зал зборів, а третій – кімнати учениць. Сьогодні це Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України, більш відомий як Жовтневий палац.

Третя будівля Вікентія Беретті в Києві – астрономічна обсерваторія університету, будівництво якої розпочато в 1841. Вікентій не встиг закінчити даний проект, тож будівлю добудував його син Олександр, який значно змінив початковий проєкт.

Помер професор архітектури 18 серпня 1842 року у віці 62 роки. Він так і не побачив будівель, зведених за його проєктами, без яких важко уявити сучасний Київ.

Тарас Гузь