СЕРГІЙ ЖАДАН: УКРАЇНСЬКА МОВА ПЕРЕСТАЛА БУТИ ЕКЗОТИЧНОЮ, ЇЇ СТАЄ БІЛЬШЕ
Сергій Жадан. Він вміє зачепити, донести, заінтригувати, зачарувати. Його вірші охоче декламує, читає й перечитує сучасна молодь. Популярний культовий письменника, поет, перекладач та громадський діяч. Його твори перекладено більше ніж на 20 мов світу і його вже називають класиком сучасної української літератури.
Тож зустріч зі студентами, яка відбулася днями в Університеті Грінченка, стала справді яскравою й топовою подією.
Ми підготували уривки з діалогу Сергія Жадана зі студентами.
- Прочитайте 2 вірші Семенка: улюблений і той, що вам не подобається.
- Дайте мені книжку Михайля Семенка і я вам почитаю. Попри те, що я писав свою кандидатську про Семенка, але читати напам’ять – ні. Я навіть свої вірші напам’ять не знаю.
- Коли треба написати 30 вордівських сторінок текстів за день, але немає натхнення, що ви робите в такому випадку?
- У такому випадку, коли сідаєш до роботи над твором, краще знати, чим цей твір завершиться. Краще від початку бачити собі структуру і уявляти, що ти хочеш написати. Навіть коли зникнуть емоції і натхнення. Свого часу мені цю річ сказав нині вже покійний письменник Юрко Покальчук. Він казав: головне, коли ти сідаєш писати роман, знати, чим він завершиться.
- Топ-5 порад авторам-початківцям.
- Давайте я вам дам ТОП-1 пораду. Найперша порада – це не слухати поради старших письменників. Це головне.
- Що вас надихає на написання крутих віршів?
- Мене надихає на написання крута аудиторія.
- Чому у наших школах не викладають творів сучасних митців?
- Передусім все залежить від викладача. Не так важливо, що буде в програмі. Важливо, хто тобі буде прищеплювати любов до літератури.
- Вірші може написати кожен, чи це дарунок долі?
- Вірші, звісно, може написати кожен. Більшість людей пише вірші. Ось у цій аудиторії, хто пише вірші – підніміть руки. Бачите, зараз усі пишуть вірші. І оцей поділ аудиторії на професійний і непрофесійний – він снобістський.
- Чи маєте ви якісь особливі правила, які допомагають черпати натхнення?
- Мені здається, якщо ти вмієш слухати, бачити, що довкола відбувається – то писати не важко. Я так пишу. Якщо ти замикаєшся на собі – тоді краще зайнятися чимось іншим.
- У мене немає запитань.
- Прекрасний початок.
- Я просто хочу сказати дякую.
- І я вам дякую. Насправді це не в плані якогось популізму, я завжди з великим задоволенням виступаю перед студентами.
- Скільки часу ви витрачаєте, щоб написати вірш?
- Ну, знаєте, вірші писати – це ж не домовини стругати, тут не може бути якогось проміжку часу. Іноді щось пишеться дуже швидко, іноді є якісь вірші, які пишуться кілька місяців. По-різному буває. І ти ніколи не знаєш, зможеш ти написати те, що пишеш, чи ні.
- Шановний Сергію, ваша думка про фемінізм.
- Написано красивим каліграфічним почерком. Давайте я про всяк випадок скажу, що в мене позитивна думка. (оплески)
- Як ви все встигаєте?
- Я не все встигаю. Є хороша порада, як усе встигати. Не запізнюйтесь на зустрічі, які ви призначаєте. Це дуже просто, але це те, з чого ми починаємо своє невстигання.
- Щодо майбутніх проектів, то в який бік плануєте рухатись: музика, вірші, кіно?
- Я зараз пишу п’єсу. Це не те, не те й не інше. Дуже сподіваюсь, що вона з’явиться наступного року в одному з театрів міста Києва.
- Чи є близька людина, яка надихає?
- Так, у мене є люди, що надихають. Їх близько 40 мільйонів.
- Дякую, що ви з нами. Як можна зупинити війну, розв’язану Росією на Донбасі? Що кожен із нас може зробити для цього?
- Чесно кажучи, я не знаю, як зупинити війну Росії проти України. Я знаю, як її не програти. Це – не капітулювати. Опиратися і не капітулювати (оплески). І це стосується не лише наших військових, тих, хто на лінії фронту, а й тих, хто в тилу. Тому що якраз капітуляція зазвичай починається тут. А перемога зазвичай відбувається на фронті. Тому дуже важливо відчувати це (оплески).
- Хто вас навчив читати вірші на публіку?
- Я можу розказати про свій досвід читання на публіку. Мені було 16 років, я був учнем-випускником, брав участь у Всеукраїнській олімпіаді з української літератури й мови, це була весна 1991 року. Тоді були національно-визвольні рухи, висіли синьо-жовті прапори, у нас на Луганщині також вішали, але їх зривали. Ми зібралися в Рівному, усі старшокласники з усієї України, дуже така хороша атмосфера була. Всі щось писали, всі займалися творчістю, всі цікавились мовою й літературою. У повітрі висіло оце відчуття змін, відчуття свободи. Ламалась стара радянська система. Гарний був час і нам влаштували зустріч зі справжніми письменниками – з Рівненської Спілки письменників. Зібрали їх, ті письменники щось там своє читали, а потім один із них каже: з вас, мабуть, хтось же щось пише. Я піднімаю руку, засоромився, а він каже – давайте. А в мене на той момент було написано 6 віршів. Не хотів, але ледь не винесли на сцену. Їм це сподобалось, почали плескати. І з того часу я почав читати вірші і не зупинявся. Цей момент був позитивний і дуже хороший досвід першого читання поезії.
- Чи є відомі люди, які вас надихають?
- Давайте спробуємо звести це до однієї людини, Олександра Довженка, наприклад. Його твори, його фільми, його особистість, яка за дуже складних обставин вважалася особистістю і дійсно лишалася собою. Я насправді дуже люблю Довженка і це якраз дійсно можна показати як зразок української культури, за що не буде соромно. Раджу всім передивитися Довженка.
- Як не здохнути?
- Прекрасно. Мене тільки от одне питання цікавить: хто це написав – викладач чи студент? Судячи зі смайлика, мабуть, все-таки викладач.
Як не здохнути? А просто не треба зупинятися. Не треба зупинятися, рухайтеся, і у вас буде значно менше шансів здохнути. Смерть, так, вона рухається по п’ятах, але якщо ти маєш нормальні м’язи – у тебе багато шансів. Не здаватися і дурне не буде в голову лізти.
- Зараз в Україні склалася така тенденція, що багато людей мистецтва йдуть у політику. Чи не задумувалися ви про це?
- Мене запрошують час від часу, але я ці пропозиції відкидаю. Сподіваюсь, так і в майбутньому буде. А своя політична партія у мене була, коли мені було 18 років, ми у Харкові створили партію любителів пива. Зробили членські квитки і навіть провели з’їзд установчий в одному з кафе, і запросили туди пресу. Преса дуже дивно це сприйняла, були якісь телеканали, це був початок 90-х, зовсім інша ситуація була, мовна, зокрема, зовсім інший був Харків. Показали нас під якісь нацистські марші в Мюнхені: «Также когда-то баварские молодчики начинали свою политическую карьеру». Після цього діяльність нашої партії пішла на спад. Не розвивали партійні осередки і втратили інтерес до цієї затії. Але була така партія.
- Ваша думка про журналістів.
- Я розумію, що в нас прийнято сварити журналістів, зневажати їх, вішати на них усіх собак, вважати винними в усьому, що вони показують. Це так само, як нас, письменників, часто звинувачують в тому, що ми вчимо своїх читачів нецензурній лексиці, чи ще щось.
У суспільстві має бути трошки більше поваги до цієї професії, тому що за наших обставин в нашому суспільстві журналісту працюється не дуже просто. Хоча журналісти теж бувають різні, ви самі це знаєте. Я впевнений, що тут є люди, які відповідально ставляться до своєї професії, які будуть складати майбутнє нашої журналістики.
- Хто і що є для вас Богом?
- Це складне питання. Я потім на нього відповім. Бо я зараз говорю не дуже серйозно, а питання серйозне.
- Як ви ставитеся до нових правил правопису?
- Можу сказати, як мешканець Сходу України, де мало хто говорить українською мовою, часто доводиться стикатись з тим, що люди, які хочуть прийняти україномовність, ще старі правила не вивчили, а нам тут дають нові. Але насправді я й поважаю позицію дослідників-науковців.
- Як ви ставитесь до людей, які живуть в Україні, але спілкуються російською? Чи можна їх вважати патріотами?
- Давайте, щоб я не робив голосних заяв, з яких можна було б зробити заголовок, я сказав би, що серед моїх знайомих є велика кількість російськомовних українців, які, безперечно, є патріотами. Вони шостий рік воюють, вони шостий рік працюють як волонтери, вони допомагають армії, вони працюють на цю країну. Вони російськомовні патріоти, я їх знаю. Я україномовна людина, мені б комфортніше було, якби вони говорили українською, але, наскільки я розумію, у них є конституційне право говорити російською.
- Яка філософія близька вашому світогляду?
- Я педагог, закінчував Харківський педагогічний університет імені Г. Сковороди, я сковородинець, у нас місто Харків – місто Сковороди, тому, власне, мені близька ця філософія.
- Як не прогавити свої студентські роки?
- Ви знаєте, я згадав свої студентські роки, які я великою мірою прогавив. Тому що я був молодим поетом, справді був не надто старанним студентом, тому що я міг би отримати значно більше, ніж я реально це отримав. Займався літературою, а до навчання ставився більш несерйозно. Та й такої можливості, як зараз, отримувати інформацію у нас просто не було. Ви самі це розумієте, і викладачі вам це розповідають. Зараз би я ходив і все вчив би.
- Моя мама – вчителька української мови й літератури, й вчилася в Харківському університеті імені Сковороди. Пам’ятає, як ви ходили на лекції в розтягнутому светрі, в подертих джинсах, розпатланий, розповідали весь час якісь нісенітниці, які ніхто не слухав. Ви були диваком. Розкажіть щось про свої студентські роки.
- Це на даний час моя найкраща характеристика. Привіт своїй мамі передавайте! Я теж про неї щось цікаве можу розказати.
- Розкажіть про найщасливіші моменти свого життя.
- Щасливі моменти? Та звичайне народження людей. Це найкраще, що може бути.
- Звідки берете сюжети для творів?
- Більшість сюжетів я беру з життя, мені не цікаво створювати реальність, мені цікаво її відтворювати. Життя часто цікаве й несподіване
- Як донести, що українська мова важлива?
- Немає якогось постійного механізму, немає єдиного рецепту. Але в принципі її треба популяризувати, пропагувати на різних рівнях. Змінюється ситуація і я це бачу. Коли буваю на Сході – бачу, як за останні роки змінюється і сприйняття української, змінюється і місце її в житті, і в суспільстві. Її стає більше, вона стає природнішою. Перестала бути екзотичною, багато хто сприймає її як свою рідну мову, навіть якщо сам говорить російською. От ви питали перед цим про російськомовних патріотів, у мене є багато знайомих, які лишаються російськомовними, але починають переходити на українську. Це вже стає нормою, і частка української збільшується. Можливо, це результат позитивної конструктивної нормальної українізації, яка змінює ситуацію, і це не буде мати якогось відкату назад.
- Щодо популяризації мови – які найдієвіші механізми?
- Найдієвіший механізм – це любов. І в популяризації мови зокрема. Якщо людина бачить, що насправді ти мову любиш, а не себе як носія української мови, то це важливо. Я звик бачити реакцію російськомовної людини на українську мову. І звик бачити несприйняття. Несприйняття зазвичай з’являється тоді, коли людина виходить, вона не говорить мовою, а вона її демонструє, щоб показати, звернути увагу, що вона україномовна. Зазвичай це викликає несприйняття. Людина, яка загалом не проти української, коли бачить такий підхід – то вона цього не сприймає. З іншого боку, коли вона бачить, що для тебе це природньо, це не поза, а що ти так говориш – тоді це сприймається нормально.
Записала Тетяна Пивовар