8 ВИДАТНИХ МОВОЗНАВЦІВ УКРАЇНИ

Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови… (Максим Рильський)

 Ми часто не замислюємось над значенням мови у нашому житті. А ще над тим, кому варто було б подякувати за її збереження та відродження, за красу, витонченість та лаконічність.

Тож сьогодні, у день філолога, згадаймо видатних мовознавців України, людей, що присвятили своє життя вивченню та звеличенню нашої неймовірної мови!

1.     Павло Гнатович Житецький (1836 – 1911)

Павло Житецький був одним із основоположників українського мовознавства. Він глибоко вивчав історію української мови, літератури та фольклору, зокрема,  досліджував Пересопницьке Євангеліє, у тексті якого виявив чимало рис живої української мови. Житецький також активно працював над упорядкуванням норм українського правопису.

Серед праць вченого: «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876)

«Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) («Описание Пересопницкой рукописи 16 в.» (1876)), «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) «Нарис історії української мови в 17 в» (1914) та багато інших.

2.     Олександр Опанасович Потебня (1835 – 1891)

Олександр Потебня – автор численних наукових праць із мовознавства, граматики, літературознавства, етнології та теорії словесності, основоположник психологічного напряму в слов’янській філології. Потебня систематизував унікальні ознаки української мови, що вирізняють її з-поміж інших слов’янських мов.

Сьогодні іменем вченого названо Інститут мовознавства НАН України.

Серед праць Потебні: «Про зв’язок деяких уявлень у мові», «О некоторых символах в славянской народной поэзии», «О мифическом значении некоторых обрядов и поверий», «Заметки о малорусском наречии», «Малорусская народная песня, по списку XVI века», «Мысль и язык», «О некоторых символах в славянской народной поэзии».

3.     Борис Дмитрович Грінченко (1863 – 1910)

Борис Грінченко – безумовно видатна особистість в історії України, автор першого словника української мови, що ми його сьогодні звемо «Словником Грінченка», письменник, перекладач, публіцист та громадський діяч. Автор низки наукових та публіцистичних праць, а також шкільних підручників з української мови та літератури.

Був одним із організаторів Всеукраїнського товариства «Просвіта», а також співзасновником Української Радикальної Партії (1904), що виступала за автономію України.

Іменем Бориса Дмитровича сьогодні названо один із провідних університетів Києва.

Серед праць Грінченка: «Словник української мови» (1907–1909), «Яка тепер народна школа в Україні» (1896), «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906), підручники «Українська граматика» та «Рідне слово».

4.     Євген Костянтинович Тимченко (1866 – 1948)

Євген Тимченко – український мовознавець, перекладач, поліглот, академік АН УРСР, автор численних праць з історії української мови, граматики, фонетики, діалектології, а також шкільних підручників.

Євген Тимченко був одним зі співавторів словника української мови (нині відомий як «Словник Грінченка») разом з Володимиром Науменком та іншими співробітниками «Київської старовини». Також склав прототип «Історичного словника української мови», що через утиски більшовицької влади так і не вийшов повністю.

Серед праць вченого: «Історичний словник українського язика», «Причинки до української діалектології», «Словник Грінченка» (у співавторстві), «Русско-малорусский словарь».

5.     Іван Іванович Огієнко (1882 – 1972)

Мова – то серце народу: гине мова – гине народ (Іван Огієнко)

Іван Огієнко – відомий науковець, громадський та релігійний діяч, митрополит Української православної церкви Канади, який зробив вагомий внесок у розвиток української науки та культури. Досліджував старослов’янську та українські мови, а також проблематику українського правопису.

Серед праць Огієнка: «Пам’ятки старослов’янської мови X — XI віків» (1929), «Історія українського друкарства» (1925, 1994), «Костянтин і Мефодій. їх життя та діяльність» (1926), «Нариси з історії української мови. Система українського правопису» (1927), «Історія української літературної мови» (1950).

6.     Бориc Дмитрович Антоненко-Давидович (1899 – 1984)

Борис Антоненко-Давидович – український письменник, публіцист, та мовознавець, борець за культуру української мови. У 1970-му видав книгу «Як ми говоримо», у якій висвітлив актуальні проблеми розвитку та культури сучасної української мови.

За активну проукраїнську позицію був репресований сталінським режимом та 1935-го засланий у табори на 10 років, після звільнення неодноразово зазнавав утисків від радянської влади.

Серед праць Антоненка-Давидовича: «Як ми говоримо», «В літературі й коло літератури», «Здалека і зблизька: Літературні силуети й критичні нариси».

7.     Юрій Володимирович Шевельов (1908 – 2002)

Юрій Шевельов – визнаний мовознавець-славіст, літературознавець, активний діяч української культури та науки в еміграції, професор Гарвардського університету.

У науковій спільноті Шевельова вважають одним із провідних мовознавців-славістів світу. З -під пера вченого вийшло 17 книг та ще ціла низка фундаментальних наукових праць, зокрема з історії та проблематики розвитку сучасної української мови, етимології, діалектології та соціолінгвістики.

Серед праць науковця: «Синтакса простого речення» (1941), «Нарис сучасної української літературної мови» (1951) «Галичина у формуванні нової української літературної мови» (1949), «A Prehistory of Slavic. The Historical Phonology of Common Slavic» (1964, 1965), «A Historical Phonology of the Ukrainian Language» (1979).

8.     Олександр Данилович Пономарів (1935 – 2020)

«Можливо, я екстреміст, але вважаю, що українські патріоти повинні писати й говорити українською мовою»

 Олександр Пономарів – добре знаний сучасниками мовознавець, публіцист та перекладач, професор КУ імені Тараса Шевченка. Активно сприяв поширенню нового українського правопису, зокрема, працював у відповідній комісії, часто виступав у ЗМІ, дискутував з опонентами тощо.

Іменем вченого підписано більш ніж 250 наукових та публіцистичних праць з історії, культури, становлення та розвитку української мови. Серед них: «Взаємодія художнього та публіцистичного стилів української мови» (1990, співавтор), «Лексика грецького походження в українській мові» (2005) та «Етимологічний словник української мови» (1982—2012, укладач).

Віктор Ситник