Українська Центральна Рада: загартовані безсмертям

17 березня 1917 року  було створено Українську Центральну Раду — парламент, який  очолив  український національний рух у часи Української Революції.

За весь час свого існування Центральна Рада видала чотири Універсали (державно-політичні акти), які визначили етапи Української держави – від автономної до самостійної.

Своїм І Універсалом, 23 червня 1917 року, УЦР фактично проголосила автономію України. Потім сформувала Генеральний Секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком – перший уряд України.

Другий Універсал – 16 липня 1917 року, був кроком назад, своєрідним компромісом із російським Тимчасовим урядом. Він проголошував, що остаточно форму автономії України буде вирішено Установчими зборами Росії.

Після більшовицького перевороту в Петрограді Центральна Рада ІІІ Універсалом, 20 листопада 1917 року, проголосила створення Української Народної Республіки (УНР), з визначенням її у федеральних зв’язках з Росією. Як свідчили результати виборів до Всеросійських Установчих зборів, 25 листопада 1917 року, Українська Центральна Рада мала тоді підтримку переважної більшості населення України, оскільки українські партії, що відігравали провідну роль в УЦР (а це були українські есери і соціал-демократи), здобули 75 відсотків голосів виборців (більшовики лише 10%).

Скликаний 17 грудня 1917 року в Києві І Всеукраїнський з’їзд Рад селянських, солдатських і робітничих депутатів висловив повну довіру і підтримку Українській Центральній Раді. Але подальша діяльність Центральної Ради значно ускладнилася протидією місцевих більшовиків та уряду Радянської Росії, яка поставила собі за мету будь-що завадити українській незалежності й не випустити Україну зі сфери своїх інтересів.

Фактично вже з кінця листопада 1917 року більшовики почали готуватися до повалення Української Центральної Ради і захоплення влади в Україні. Ленін і Троцький написали «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради», на противагу УЦР у Харкові був сформований радянський уряд (Народний Секретаріат), а Україну було проголошено Республікою Рад.

До того ж Росія розпочала проти України відкриту збройну агресію. Саме в цей надзвичайно гострий момент 22 січня 1918 року і був обнародуваний ІV Універсал Центральної Ради, яким Україна проголошувалася самостійною державою.

Після цього було ухвалено ще ряд важливих законів – про 8-годинний робочий день, земельну реформу, грошову систему, державний герб УНР тощо. Останній її законодавчий акт від 29 квітня 1918 року ухвалив Конституцію Української Народної Республіки.

Важливим також є те, що вже в Першому Універсалі, зокрема, зазначалося: «…До того ж часу ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які тобі природно належать, і які

Ти повинен мати, Великий Народе, сам хазяїн на Українській землі.

А в найблизшім часі права на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих по судах і всіх урядових інституціях. З таким же спокоєм, але рішуче, домагайся, Народе, того ж права для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій на Україні.

…Додержуйте спокій: не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад в житті, але разом, щиро й уперто беріться до роботи: до гуртовання в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український Національний Фонд і вибірайте своїх українських людей, на всі місця…  

Тільки згуртувавшись, можна добре пізнати всі свої потреби, рішуче за них заявити і створити кращу долю на своїй Землі.»

____________________________________________________________________________________________________

Безперечно, Центральна рада мала як здобутки, так і прорахунки.  Українська Центральна Рада складалася з людей. Не зі святих, а звичайних. Вони могли помилятися, робити часом хибні, з точки зору сучасного погляду на ті події, кроки.  Але вони відрізнялися від cучасних українських управлінців рисою, котру  неможливо придбати за жодні гроші, виписати в жодному законі: високий рівень інтелігентності, толерантності, дипломатичності та палкої любові до рідної країни.

Історикам ще належить розібратися, що достеменно стало причиною розпаду Центральної Ради. Але серед головних причин поразки, мабуть, були відсутність двох основних підвалин державності: дієздатної армії та відрегульованого адміністративного апарату. Відсутність також цілеспрямованого лідера позбавила Центральна Раду ефективного зв’язку з повітами та селянами, які були її потенційною опорою. Призвів Центральну Раду до поразки й недостатній розвиток українського національного руху. Але головне – вона зіграла величезну роль в тому, що 1917 та 1918 роки стали періодом національного пробудження українства, розпорошеного на просторах Російської імперії та й по всьому світу. Про це свідчать архівні документи, які збереглися до наших часів у архівних установах. Але найвеличніша її роль в тому, що вона фактично стала фундаментом української державності. Яскраві постаті. Нелегкі часи…

Автор статті: Яна Хром`як

Із вдячністю до Центрального державного архіву зарубіжної україніки, звідки ми почерпнули для вас чимало цікавої інформації та пропонуємо познайомитись з унікальними документами.

Пропонуємо також віртуальну подорож тематичною виставкою “Загартовані безсмертям” за посиланням :