Серпанок – дивовижне й милозвучне українське слово

Чим можна передати невимовну легкість?

Асоціації з хмарками, які невимушено і поважно водночас пропливають блакитним шматочком неба. Білі клубочки стерильної вати, які пахнуть ліками й антисептичними препаратами. Ні, краще вже солодка вата, клубки якої підхоплює пустотливий літній вітер та розносить вулицею, завдаючи втрат торговцям. Можливо, легкість – це білосніжні пір’їнки з лебединого гнізда, яке пара романтичних птахів звила минулого тижня. Та спробуйте уявити серпанок. Не думайте, що безсоромно хочу завести вас в оману, лиш уявіть.

Спробую здогадатися, що вам перше спало на думку. Легкий вітер котить золоті хвилі пшеничного колосся. Серпневий задушливий день. Погляд чіпляється за серп у спітнілих від праці та спеки руках хлібороба. Красиво, правда ж? Але мушу вас розчарувати – серпанок не має нічого спільного із серпом.

Якщо говорити про саме українське розуміння цього слова, то серпанок – це імла, легкий туман чи мрячка. Відчуйте цю легкість. Битий шлях міста дрімає під покривом ранкового серпанку. Туманна ковдра оповила землю так ніжно, що сонячні промені мазками олійних фарб спадають на місцину. Виявляється, що поняття туман чи мряка можуть носити достатньо таємниче забарвлення, лиш назвіть їх серпанком.

Проте є зовсім інше тлумачення цього слова. Згадайте відчуття розгубленості чи пригнічення, не знаєте, що робити, ніби сліпе кошеня шукаєте правди в людині, яка ллє оману. В народі кажуть, напускати на очі серпанок. Дослівно можна витлумачити як затуманені очі. Тобто вводити в глухий оманливий кут людину, закривати їй очі на правдиву реальну картину світу.

Але пропоную не псувати враження від серпанку негативними значеннями. Повернімося до легкості. Якщо заглибитися до тюркського коріння цього слова, то можна відзначити, що ним позначають неймовірно легку тканину. З цього матеріалу роблять вишукані шалі для жінок, які легким рухом руки накидають цю напівпрозору тканину на своє обличчя. Коли спробувати відшукати асоціацію із серпанком-тканиною, то до мене приходить відчуття певної романтики. Уява вимальовує образ юної леді у вишуканому вбранні. Вона гуляє вулицею та натрапляє на юнака, який із помітним захватом розглядає її. Дівчина сором’язливо усміхається йому і, щоб приховати рум’янець своїх щік та губ, накидає серпанок на обличчя.

І все ж серпанок – це красиве слово. Воно незвичне своїми значеннями та звучанням. Здавалося б неможливо підібрати однакові назви до кількох зовсім різних понять: туману як природного явища, омани як людської риси та тканини. Але це ж українська мова, з якою неможливе стає не лише можливим, а й унікальним.

Тетяна Алієва,

студентка факультету журналістики Університету Грінченка