ГУМОР РОДОМ ІЗ ДИТИНСТВА
Знаєте ці історії батьків про нас, маленьких, коли червонієш і хочеш сховатися? Але ж це насправді смішно! І от ми виросли і можемо по-справжньому посміятися, а не хочемо провалитися крізь землю. Тож давайте з нагоди весни і Дня сміху згадаємо наші дитячі казуси.
А ми підібрали для вас з інтернет-простору цікаві приклади))
Хтось у дворі посміявся над тим, як я плачу, тому я пішла додому і помила очі шампунем «Без сліз»
Коли мені було п’ять, я вирішив сховати солодощі від батьків і поклав їх в акваріум.
Мені в дитинстві подобалися пісні, але я поганенько їх запам’ятовувала. Я дуже лякала батьків, коли ходила та раптово видавала: «… покійники!» А із «Трьох мушкетерів» запам’ятала лише одну фразу, і мамі було соромно зі мною їздити, тому що я кричала: «Не по кишені!»
Маленькою я мріяла про мотоцикли та гонки по вертикалі. Тому я літала на велосипеді в під’їзді, намагалася у дворі на швидкості виїхати на стіну. Ах, ну мені ж іще потрібен був шолом. Замість нього у мене на голові була шапочка для басейну.
На сімейне свято мама спекла дуже багато пиріжків. Штук 80, не менше. Коли вона зайшла на кухню, на підлозі лежала купа половинок пиріжків з капустою. Я розламала КОЖНИЙ в пошуках пиріжка з повидлом.
Я ножицями вирізала весь візерунок з кухонної скатертини. Ще й так майстерно-обережно, що мама навіть не сварила.
© korotichevairina / instagram
Коли мені було чотири, я надягла надувні рукава на ноги, думаючи, що зможу ходити по воді. Тоді я ледь не потонула.
В дитинстві подивилася мультик про піратів і захотіла стати однією із них. Жувала гумку і вигадала зробити саме з неї пов’язку на око. Загалом, зняла я «піратську пов’язку» разом із віями і частиною брови. Йо-хо-хо і пляшка рому!
Я поклала окуляри батька в мікрохвильовку
Підготували: Марія Ярмола, Марина Шнайдер,
студентки 4 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка
