Богдан Райчинець: Нам треба зберегти українство

Богдан Райчинець – голова Європейського Конгресу Українців (ЕКУ). Харизматична, авторитетна й відома людина не лише в Чехії серед української громади, а й загалом серед європейських діаспорних громад українців у Європі. Він народився у Празі, в родині відомих діячів української діаспори, закінчив східноєвропейські студії в Карловому університеті. Активно займається питаннями України: волонтерством, допомогою, інформаційним просвітництвом, вибудовуванням мережі підтримки за кордоном.

Адже організація, яку він очолює, з січня 1949 року опікується роботою українських громад Західної Європи і доносить інформацію до європейських країн про те, хто такі українці, який їхній потенціал, проблеми та історія. Сьогодні, під час війни, ця інформація й робота неабияк актуальні, адже ставлення й підтримка країн Заходу багато в чому допомагають нам перемагати росію.

Тож ми зустрілись із Богданом, щоб з’ясувати, чи змінилось ставлення до українців у Європі останнім часом, як ефективно протидіяти російській пропаганді, і яким порядком денним живе зараз українська діаспора.

Богдане, чи відчуваються зараз зміни у ставленні до українців, зокрема в Чехії. Адже економічні розрахунки показують, що українці стали за ці кілька років вигідними для економіки чеської держави.
Так, згідно з даними чеського Міністерства праці та соціальних справ, в першому кварталі 2024 року надходження до бюджету від українських біженців майже вдвічі перевищили видатки на соціальну та гуманітарну допомогу.

Зміни в ставленні – правильне запитання. Воно так іде завжди історичними хвилями, ніби краще, ніби гірше. Звичайно, на початку повномасштабної війни відчувалась велика підтримка. Але є певний відсоток в кожній країні, як ми кажемо (гарне слово) затурканих.

Справа не в тому, що міняється дуже загальна думка, а в тому, кого більше видно й чути. Так як на початку повномасштабної війни було чути позитиви, така підтримка людська, то зараз, звичайно, вже після першого року воно помінялось, і всі ці хейтери, всі негативно налаштовані люди все ж таки підносять свій голос і це буде продовжуватись.

Після економічних змін, як ви кажете, коли в економіку вертаються ці гроші, і показники будуть іти далі, бо це, власне, економічно вигідно для Чехії і всім країнам ЄС, це не таємниця, я думаю, розумні люди це читають і бачать. А ті, яким це нецікаво, вони не будуть звертати ніякої уваги на це. Хто ці люди? Ті, хто люблять конспірологічні теорії, знаходяться під впливом пропаганди, ті, хто люблять пересовувати, відкладати чи перекладати відповідальність за своє життя на когось іншого. Вони й потрапляють у цю групу, яка й не любить українських емігрантів. Вона є, вона не перемагає в Чехії, але вона помітна. Вона не є надто агресивною в суспільстві, але цей феномен не є новим, він ще з 90-х років має якийсь певний розвиток в Чехії і Європі.

Тому що чеське суспільство надто звикло до того заробітчанського стилю життя українців, про це багато сказано й написано, і це є специфічний стиль життя, і він зараз помінявся, тому що в Чехію багато в’їхало різних людей. І люди, які мають не стільки протиукраїнські, як протиеміграційні погляди, навряд чи змінюватимуть своє бачення.

Так, Ви правильно зауважили, що нинішня хвиля міграції змінює усталене уявлення щодо її структури.

За останні 34 роки це четверта – п’ята хвиля міграції, про яку ми говоримо в Європі. Багато хто починав тяжко працювати, багато хто, використовуючи інші свої здібності, інакше побудував своє життя.

Якби була краща економічна ситуація в Європі – то не було б на кого звалювати. Економічна ситуація, починаючи з ковіду, недобра, показники гірші, тиск Китаю.. Це правда, що відбувся економічний збій. Тож деякі люди, яким важче живеться, а їх немало, вони не бачать іншої можливості, ніж звалювати вину на когось. На того, кого видно. А українців видно, бо приблизно 5 – 6 відсотків населення в ЧР – це українці.

Ми недавно говорили з новим послом України в Чеській Республіці (21 червня 2024 року Надзвичайним і Повноважним Послом України в Чеській Республіці було призначено Василя Зварича – ред.), чим вони мають займатись, і я сказав: не питайте тільки нас, а й інші професійні платформи, що вони думають, що ви маєте робити. Будемо казати так – імідж України, українства не повинні падати.

Позитивні зміни розпочались, як ми пам’ятаємо, з Помаранчевої революції. Тоді було зрозуміло, чому українці виходять на вулиці, і що вони українці, а не хтось інший.

Але часу в 10 років виявилося замало для якихось епохальних змін.

Молодша генерація українців уже абсолютно інша, відкрита, у нас колеги на роботі 25 – 30 років – вони інші зовсім. Вони вже були скрізь, англійська для них сама собою зрозуміла, побачили Європу, світ, у них усе інше.

(Акція “Спільно за Україну”в центрі Праги, в якій брав участь президент ЧР Петр Павел та багато українських і європейських громадських організацій)

Велику частину нинішньої української міграції складає інтелектуальна міграція, культурна. Що їм робити? Наскільки на Заході затребувані їхні культурні продукти?

Буду казати про те, що бачу в Конгресі. Передусім з молодшими людьми треба говорити. Нас надихають молоді, якщо вони здібні й щось хочуть робити. Це супердосвід. Для мене це суперважливо, і тому я підтримую молодші якісь ініціативи і молодих людей, вони роблять багато потрібної роботи, її видно. Ми робимо здебільшого ту роботу, яку не видно, а вони ту, що видно.

Ок, що вони роблять? Вони самоорганізовуються, наприклад, у нас тут є Спілка, це молоді люди, вони роблять читання поезії, вони підійшли до цього специфічним способом, намагаються зацікавити. Все ж зараз відкрився ринок для українського кіно. Тематика зрозуміла, воєнна, зали чи клуби заповнені, відбувається тиждень українського кіно, я бачу, хто сидить, є багато українців, яких ми не бачимо на інших акціях. Я бачу, що їм дуже хочеться побачити це кіно. І є нові організацїї, які включають до своїх програм оці інтелектуальні теми.

Ваша організація опікується одним із культурних продуктів – виданням журналу «Пороги» для українців українською мовою в Чехії, так?

Це наш традиційний проєкт, ми його тримаємо як стержень, вже досить довго, з усіма проблемами, але поки йде. Його фінансує Міністерство культури Чехії, подаються проєкти, гранти, це складно, профінансувати це, відзвітувати, додати ще 30 відсотків зі своїх джерел треба.

Всі проєкти друкованого українського слова закінчились, не вижили на рекламі. Російськомовні, на жаль, так, але це інша історія, бо завжди були певні спонсори, які хотіли, щоб російське друковане слово було.
Цей журнал – це підтримка від чеської держави національної української меншини.

Є певні акценти в європейській інтеграційній політиці. Великі гроші вкладаються зараз в інтеграцію українців на теренах Європи, починаючи від діток у школах й аж до програм мовних і так далі. Робоча сила потрібна, молоді люди потрібні, і це є реальність. Тому той момент, коли, як би цього не хотілось, 50 відсотків українців будуть в Україні, а 50 – не в Україні, але не тих, які виїхали 120 років тому і є онуками українців в Канаді, а тих, хто зараз, – нам потрібно про це треба думати. Чи ми це втратимо? Не втратимо, робимо суботні школи, програми, бо мусить бути фундамент.

При цьому ми не творимо закриті ком’юніті.

У Європі бачать, що українці дуже близькі люди є. Окей, трошки у вас по-іншому, але ті, які мають освіту, працюють, таких абсолютна більшість.

А з 10 відсотками населення в міграції будуть проблеми, це нормально. Так як буває 10 відсотків найбідніших, 10 відсотків найбільш агресивних і так далі.

Ми стикаємось із сумними випадками, в які інколи потрапляють українські хлопці й дівчата, намагаємось допомагати через юристів, своїми зусиллями і так далі. Є нещасні випадки, є і вбивства через самозахист, на жаль, воно все це підноситься й твориться негативний образ.

Ми з цим як боремось? По-перше, працюємо з МВС, є спеціальний відділ, який займається комунікацією, запобіганням таких ситуацій, намагаємось інформувати в мережах. Також через чеських журналістів інформуємо чеське суспільство, щоб просто тієї брехні, маніпуляцій і пропаганди не було.

Хотіла якраз запитати, як цьому протидієте?

Пропаганда вибудовується десятками років, а то й століттями, вона ефективна тоді, коли потрібна, це завжди так було.

Слугами всього цього проросійського нещастя є люди, які попадають в ці наративи, що все неправда. Головна мета російської й інших пропаганд – розбити, розмити розуміння. Це – неправда, і все. Нічого креативного не створюють. Як із цим боротись? Проводимо круглі столи, тренінги. Ми вже з нашими українськими друзями провели кілька. З іншими європейцями ми проводили наприкінці 2023 року. Тут, у Празі, мали представників з 15 країн ЄС – друзів України, розбирали кейси про використання пропагандою уваги молодої людини від 30 до 40 років. Починали з фундаментальних, і завершували практичними речами: як реагувати у відповідних моментах. Популярний і правильний зараз спосіб в демократичних медіа – це фактчекінг, його робить як штучний інтелект, так і людина. Сенс не в тому, щоб іти в сварку, а в тому, щоб перевірити факт, висвітлити його, і це краще, що ви можете зробити.

Також були цікаві факти – наші ерудовані біженки зі Східної України мали свої презентації, як вони бачать чеське суспільство, як воно до них ставиться, хто їх ображає – не ображає, це цікаві зустрічі, випливло, як нові люди з України бачать це суспільство, як вони його сприймають. І це для нас на часі.

А так побороти пропаганду неможливо, нереально, що вона зникне. З нею треба боротися. І для цього теж треба кошти. Без цього не буде тих професіоналів і так далі. І, як в усьому українському, знаходимо однодумців і платформи, які вже існують, починаємо з гуртків, вчимо дітей.

Це тільки початок. Важлива поєднуваність організацій. Що таке реальний вплив? Є твердий і м’який. Тож потрібна поєднуваність платформ. Потрібно виходити на авторитетні європейські організації, такі, як, наприклад Friends of Europe, яка об’єднує європейських високопосадовців, політиків та бізнесменів і оприлюднює цікаві аналітичні дані.

Тобто якщо є напрацьована українська платформа – ми намагаємось до неї залучитись як партнери.

Ви очолюєте Європейський Конгрес українців – організацію, яка святкує цього року своє 75-річчя, і об’єднує як стару, так і нову діаспори. Тож як ви поєднуєте нові виклики з оцим своїм бекграундом?

Дякую за запитання. Нам це цікаво, бо ми так були виховані й виросли, цебто більшість із нас народилися не в Україні.

Ми досліджуємо свою власну історію, вона там в коробках в Лондоні лежить. Трохи в Брюсселі.

Це й 1949-й рік, більшовики, акція Вісла, Волинь, всякі більшовицькі нещастя, люди далі тікають, бо або ти гинеш, або Сибір, при цьому не всі герої, які вміють завтра померти, і люди виїжджали, бо їм нікуди було діватись. Волинь, волинські чехи, які приїхали в 19 столітті – це все перемішувалось, почалась подальша міграція. Ота перша – ми її вже не знаємо, ми вже її бачимо тільки в книжках і на могилах тут в Подєбрадах – письменники, професори, студенти.

Оце якесь розуміння історії, історія повторюється, ми це розуміємо, і також те, що не всі будуть аплодувати й казати, ой як добре, стара діаспора і так далі.Треба це дослідити, зі старих – новіші, ще новіші традиції, а далі побачимо.

Це ми поєднуємо. Моє завдання як голови Європейського конгресу – поєднувати це, це один із таких вищих пріоритетів. Тобто всі організації, більшість, які називають себе традиційно еміграцією – вони виїхали з України, і менше організацій, що народились не в Україні. Це один із прикладів того, що можна без проблем працювати на одну справу і кожен додасть своє.

Нам треба зберегти українство. Оце все нещастя, яке відбувалося в Україні віками, призвело до того, що українська діаспора є, існує, і вона завжди намагалась якось підтримати Україну. Як каже колега з Британії, йому під 60 років, він народився у Великобританії, його батьки важко працювали, гарували, от він каже українською з британським акцентом: нас навчили любити країну, яку ми ніколи не бачили. І в цьому полягає вся ця цікава суть і правда. Тобто ми маємо таку традиційну організацію, яка не зупиняється на ностальгіях і просто робить сучасну роботу, об’єднує патріотів, і на це ми й тримаємо курс.

Один із наративів пропаганди – втома від війни. Його активно «розганяють». Чи відчувається це в Чехії, чи є це?

Є, є. Наша відповідь «примітивна»: а від чого ви, власне, затомилися? Що вам затомилось? Ви всі живете, як і жили, в тій Європі. Окей, економіка, може, трохи впав рівень багатьох людей, але ви живете, є мир, є що їсти, пити, ви не знаєте, що робити зі своїм вільним часом – займаєтесь всіма тими розвагами, якими займалися. Яка втома? В цьому велике значення мають медіа. Спочатку була тематика така, а потім уже людям, коли не читають, дається щось інше, це все зрозуміло, це відзеркалює, нічого нового. Нічого нового, пройшов рік, і вже затомилися. Не всі затомилися, багато хто переживає, допомагає, у нас є і збори на дрони, у нас все це напрацьовано, і в нашій організації є велика мережа дійсно гарних людей, до них долучаються біженці, інші небайдужі люди.

(Збірка для України “Дрони за Україну”)

Затомились, так. Наше завдання прагматичнішим трошки стилем інформувати про те, що відбувається в Україні, куди Україна йде, чого хоче, щоб це не було постійно, що вони затомилися. І на наших круглих столах, і де ми виступаємо з мікрофоном, і без, наші прес-релізи, наші дискусії – ми це робимо, вже трошки ситуація змінюється. Оці повідомлення про болючі втрати серед цивільних, серед дітей…Такі сумні болючі моменти – можливість нагадати, що ні, затомлені ви, Україна виснажена, як не буде того в Україні, потім ви будете затомлені.

Розмовляла Тамара Куцай, керівниця проєкту СловОпис