Людина, яка не зламалась: Іван Кандиба

7 червня минає 95 років з дня народження Івана Олексійовича Кандиби — українського правозахисника, юриста, багаторічного політв’язня та незламного борця за незалежність України.

Все своє життя він залишався вірним ідеалам свободи та гідності — навіть тоді, коли це коштувало йому
понад два десятки років ув’язнення в радянських тюрмах і таборах.

Іван Кандиба народився в селянській родині. Навчався в польській школі, де за українське слово могли поставити на гречку чи дати по потилиці. Читати і писати навчився ще вдома — завдяки батькові. Вже з юнацтва відчув на собі, що означає бути українцем у чужій державі.

Кандиба закінчив юридичний факультет Львівського університету. Там йому не було просто — через незалежне мислення й відмову підлаштовуватись під ідеологічні штампи він потрапив у поле зору органів.

Декан факультету навіть намагався не допустити його до випуску, проваливши на іспиті з марксизму-ленінізму, але Кандиба все ж таки отримав диплом.

Працював юристом у різних містах, зокрема в селищі Глиняни на Львівщині.
Саме там, у 1960 році, познайомився з Левком Лук’яненком і долучився до створення підпільної політичної організації — Української робітничо-селянської спілки (УРСС), яка виступала за вихід України зі складу СРСР.

Він активно поширював заборонені видання, розповідав про програму УРСС і залучав до обговорень однодумців.
Уже в січні 1961 року його заарештували і засудили на 15 років ув’язнення.
Сидів у Володимирській тюрмі, в таборах Мордовії та на Уралі. Умови були дуже тяжкими, але Кандиба не зламався.

У 1969 році разом із Лук’яненком та Горинем він передав за кордон звернення до Комісії з прав людини при ООН — у якому йшлося про фактичний геноцид політичних в’язнів у радянських таборах.

Після звільнення в 1976 році Кандибі відмовили в прописці у Львові, тому він оселився в Пустомитах. Працював скромно — кочегаром, ремонтував електроприлади, жив під постійним наглядом КДБ. Йому було заборонено залишати дім після 21:00, а згодом — і після 20:00. За обіцянку публічного
каяття пропонували повернутися до професії юриста й отримати прописку у Львові, але Кандиба категорично відмовився.

У тому ж році став одним із засновників Української Гельсінської групи — об’єднання, яке відкрито вимагало від СРСР дотримання прав людини, згідно з Гельсінськими угодами.

У 1981 році його заарештували вдруге — за розповсюдження інформації про порушення прав людини та участь у діяльності Гельсінської групи. Його засудили на 10 років таборів і 5 років заслання. Загалом Кандиба провів за ґратами, в таборах і на засланнях понад 22 роки.

У вересні 1988 року його формально «помилували», але звільнили лише після того, як він оголосив голодування, а президент США Рональд Рейган особисто поставив питання про його звільнення.

Після розпаду СРСР Кандиба брав активну участь у відновленні національного політичного життя. Очолював партії, писав статті, редагував журнал «Нескорена нація».

Іван Кандиба відійшов у вічність 8 листопада 2002 року. Похований у Львові, на Личаківському кладовищі — поруч із іншими борцями за Україну.

Авторка Ірина Чух,

студентка факультету журналістики Університету Грінченка