27 травня 1859 року народився Панас Саксаганський. І з того моменту у світі набагато більше стало таланту.

Панас Саксаганський (справжнє ім’я — Панас Карпович Тобілевич) — видатний український актор, режисер, драматург, театральний діяч, один із корифеїв українського професійного театру. Його ім’я вписане золотими літерами в історію української культури як символ відданості рідному мистецтву, мові та національній ідеї.

Дитинство і юність
Він народився в селі Кам’яне-Костувате на Херсонщині (нині Миколаївська область) у сім’ї дрібного дворянина Карпа Тобілевича. Його родина була відома своєю освіченістю та любов’ю до культури. Батько працював управителем маєтків, а мати виховувала дітей у дусі поваги до праці й знань.

У їхній родині було четверо дітей, і всі вони стали видатними діячами українського театру: Іван Карпенко-Карий — драматург і актор, Микола Садовський — актор і режисер, Марія Садовська-Барілотті — актриса і співачка. Ця унікальна театральна династія відіграла величезну роль у становленні української сцени.
З дитячих років Панас цікавився мистецтвом. Навчався в Єлисаветградському реальному училищі, але через матеріальні труднощі не закінчив його. Він працював у суді, займався бухгалтерією, проте жодна з цих професій не приносила йому справжнього задоволення. Його серце належало театру.

Початок театральної кар’єри
Перші кроки на сцені Панас зробив у аматорських гуртках, де здобував акторський досвід. У 1879 році він приєднався до професійної театральної трупи Марка Кропивницького — засновника українського професійного театру. Саме під керівництвом Кропивницького Панас здобув безцінні знання й навички, що згодом допомогли йому стати провідним актором і режисером.
Псевдонім Саксаганський він узяв на честь річки Саксагань, яка протікала неподалік від його рідного краю. Це ім’я стало символом його сценічної діяльності.

Творчий шлях
Панас Саксаганський швидко завоював популярність серед глядачів завдяки своєму таланту, артистизму та глибині виконання ролей. Він мав великий діапазон амплуа: від комічних і характерних до драматичних і трагічних.
Його найкращі ролі — Гнат Голий («Хазяїн»), Мартин Боруля («Мартин Боруля»), Калитка («Сто тисяч»), Шельменко («Шельменко-денщик»), Чалий («Чалий»). Кожен образ, створений ним, вирізнявся неповторністю, яскравістю, глибоким психологічним змістом.
Окрім акторської діяльності, Панас займався режисурою. Він поставив чимало вистав, що мали величезний успіх. Як режисер, він дбав про цілісність спектаклю, гармонію гри акторів, сценографію та музичне оформлення. Його постановки відзначалися високим художнім рівнем і новаторським підходом.
У 1905 році Саксаганський організував власну театральну трупу, яка гастролювала багатьма містами України, росії та за кордоном. Його театр став осередком української культури, національної драматургії, осередком патріотичного виховання.

Діяльність у радянський період
Після революційних подій 1917 року Панас Саксаганський продовжував працювати на благо українського мистецтва. У 1918 році його призначили директором Державного народного театру України. Попри складні часи, він намагався зберегти український репертуар, виховати нових акторів, піднімати мистецький рівень театру.

Останні роки життя та спадщина
Панас Саксаганський пішов із життя 17 вересня 1940 року в Києві. Його поховали на Байковому кладовищі.
Пам’ять про нього зберігається в назвах театрів, вулиць, установ культури. У Кропивницькому діє музей-квартира Панаса Саксаганського, де зібрано матеріали про його життя та творчість.

Його творчість — це зразок високого мистецтва, відданості ідеї, любові до українського слова й сцени. Він довів, що український театр здатний бути професійним, сучасним і глибоким. Його внесок надихає покоління акторів і режисерів продовжувати традиції української театральної школи.

Автор Дмитро Дем’яненко