Зима тривоги нашої
Моя донька звечора ніяк не могла заснути. Однокласниця, чия мама працює десь у високих кабінетах, розіслала всім повідомлення, що вночі розпочнеться бомбардування…
Здається, ще трошки – і ми всі готові закипіти. Градус напруження в суспільстві надто високий. І що з цим робити?!
Очевидно лише одне: шукати точку опори! Перш за все – в собі.
А ще читати експертів, розумних людей, яким довіряєш, і все аналізувати. І звичайно, зберігати здоровий глузд!
Треба визнати: ми ще не знали таких агресивних інформаційних атак.
Для нас, журналістів, це велике випробування й велика відповідальність. Треба не тільки захищати від тривожності власний внутрішній простір, але й утримувати здатність спокійно та аргументовано пояснювати суспільству сутність моменту.
Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики, разом із західними журналістами недавно повернувся з передової. І на своїй особистій сторінці подав важливий меседж:
“Треба донести до своєї аудиторії правду: війна триває, територія воєнних дій НЕ розширюється, українські військові тримають позиції і дають відсіч ворогу, захищаючи нашу державу. Що ситуація під постійним контролем наших захисників.
Лише правда про ситуацію та критичне мислення є зброєю проти інформаційного тероризму Росії. Лише разом ми зможемо нівелювати цей вплив.” ( Олександр Ткаченко, Фб, 9 лютого 2022)
Дуже важливо, щоб наші чиновники публічно показували своє ставлення до подій, що розгортаються перед нами. Це їх прямий обов’язок.
Павло Шеремета, економіст, міністр економіки і торгівлі (2014):
“ Ми знаємо, що над Україною нависла смертельна небезпека…
Географію не обирають. Нам потрібно звикнути, що ця тривога з нами надовго. Власне, знаючи нашого східного сусіда, мабуть, назавжди…
Чи ця ситуація безнадійна? Звісно, ні. Історія знає чимало випадків, коли значно менші країни — Фінляндія, Ізраїль, Південна Корея, Сінгапур, не тільки протистояли гігантським сусідам, а перш за все, духовно, потім — економічно (і якщо треба було — навіть у воєнному плані) перемагали в цьому протистоянні».
https://nv.ua/ukr/opinion/rosiya-ukrajina-shcho-zelenskiy-maye-skazati-ukrajincyam-viyna-novini-ukrajini-50215653.html
Але щоб перемагати – треба подолати страх.
І тут, здається, найкраще, що я читала на цю тему, – інтерв’ю з соціальним психологом і письменником Олегом Покальчуком.
https://lb.ua/society/2022/01/24/503739_oleg_pokalchuk_lyudi_hochut.html
Текст дуже професійний і корисний для кожного, хто відчуває тривогу. І хоч читати довго, та він вартий, щоб його перечитувати час від часу.
Я ж дозволю собі зацитувати лише дещо:
« Піддався паніці – і все, ти мертвий…
Мені подобається стара квазілікарська приказка. От вам таблетки, пийте, через три дні мине. Не будете пити, теж через три дні мине. З цими тривожними настроями приблизно така сама ситуація. Будеш заспокоювати, скажуть: ага, значить, оце вже точно треба боятися. Нічого не будеш говорити – будуть казати: а, вони нічого не говорять, замовчують правду, а насправді все дуже погано.
Вихід завжди там, де вхід. Люди, які зайшли в це коло, зайшли через щось: фейсбук, якісь медіа, телевізор, через знайомих. Але, повторюся, це такий сегмент, частина суспільства, що оточують себе людьми, які переживають подібно. Люди, які схильні до тривожності, перегорять, перебояться якийсь час, а потім їм набридне, і організм скаже: ну все, я вже напереживався…»
Ця жахлива зима закінчується. Хочеться, щоб з останнім снігом зникли і наші тривоги. Але нехай назавжди залишаться у нашій пам’яті безцінні уроки подолання страху і непевності. Бо тільки той, хто долає цих демонів, отримує здатність по-справжньому радіти життю!
Пам’ятаєте цю пісню:
Коли опустилися руки,
Коли потемніло в очах,
Не знаєш ти, як далі бути,
На що сподіватись хоча б.
Не можеш, не віриш, не знаєш,
Не маєш куди утікти…
І кажуть – чудес не буває
Допоки сонце сяє, поки вода тече –
Надія є! Надія є! Надія є!
Антоніна Палагнюк
