ЗАГАДКОВИЙ, ТАЛАНОВИТИЙ І НЕОДНОЗНАЧНИЙ ПАВЛО ТИЧИНА

 «Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить…

Ви чули ж бо: так липа шелестить…»

 Цю філігранну й натхненну поезію Павло Тичина написав далекого 1912 року. Йому було тоді 21, і він уже відвідував літературні суботи Михайла Коцюбинського та друкувався в «Літературно-науковому віснику» за сприяння Михайла Грушевського. Життя було цікавим, бурхливим і сповненим, як весняні ранки, мрій та сподівань. Але згодом перетворилось на безкінечний холодний зимовий вечір…

Загалом доля сприяла йому на знайомства з цікавими і знаковими людьми, так само як і на випробування. Але найголовніше – вона щедро винагородила його самобутнім та неповторним талантом.

Павло Григорович Тичина тяжів до знань ще з глибокого дитинства: народився 23 січня 1891 року на Чернігівщині в родині сільського псаломщика та вчителя і мав 12 сестер та братів (тоді це була типова українська родина).

Ось як про це він згадував: «У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й друга кімната, з дерев’яною підлогою) стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо душ по 10 або ж по 12 учнів. Не знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже підсідав то до одного, то до іншого учня і якось швидко, непомітно для себе вивчився читати».

А потім він навчився писати, і після цього вже інші читали, читають і ще довго його читатимуть.

Його поезія напрочуд мелодійна і загалом він, як називали його критики, був “дивним мрійником з очима дитини і розумом філософа”. Був також одночасно і музикантом, і художником, і поетом. Але зіткнувся із суворою прозою життя.

У той час, коли його талановиті сучасники (Зеров, Курбас, Куліш, Хвильовий, Косинка, інші) були знищені НКВД фізично та лишились незламними духовно, із Павлом Тичиною все відбулося навпаки: він фізично вцілів, але змушений був стати співцем тоталітарної радянської дійсності та духовно загинути як неймовірно талановита людина. І одному Богові відомо, що ж насправді краще.

Його кар’єра в ті непрості часи дивувала своєю карколомністю: академік АН УРСР, голова інституту літератури АН України, міністр освіти України, голова Верховної Ради УРСР.

З іншого боку, завдячуючи його тодішній прорадянській графоманській діяльності русифікацію України, як стверджують інші дослідники, було поставлено на паузу. Що це, зрештою, було – капітуляція перед насильством цієї напрочуд ерудованої людини чи спроба впливати на ситуацію в так званому «лігві ворога»? На це непросте питання достеменно зміг би відповісти хіба сам Тичина. Якщо й він зміг би…

Можна лише уявити душевні терзання та творчі муки цієї тонкої непересічної душі. Йому випало жити у дуже складні часи і постійно робити для себе складний вибір. Розкривши одним із перших у світовій літературі тему тоталітарного суспільства (поема-антиутопія «Прометей»), він сам опинився на службі в тоталітаризму.

З іншого боку, ВАПЛІТЕ і неймовірно смілива поезія: «Ленін-антихрист явився, мій сину, а ти проти мене. Треба боротись: ворог явився» («Чистила мати картоплю»).

Олександр Олесь, який написав свій відомий вірш: «І ти продався їм, Тичино, І ти пішов до москаля?», змушений був визнати, що «Тичина – геніальний поет, і Бог його знає, чи Україна ще скоро такого матиме».

Неймовірно влучно охарактеризував особистість Павла Тичини Василь Стус у своїй літературній розвідці про нього: «В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину — нещадній боротьбі зі своїм геніальним